1.Записати речення, розставити розділові знаки, накреслити схеми речень. А.Люди винайшли телескоп змінилися методи пізнання Всесвіту. Б.Учені з‘ясували у теплі сезони вода на Марсі є не тільки у формі льоду а й у рідкому стані. В.На нічному небі яскраво миготіли зірки хвіст комети прокреслював прямі лінії залишаючи красивий слід. 2. Виконати синтаксичний розбір одного речення( на вибір).

У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім'я вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають ідучи, щебече соловейко.. . Як же тепло, зати­ шно, божественно в аурі цієї поезії! Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «У казематі», восьма дума у дев'ятому невольничому колі ув'язненого поета. Нібито все в цьому творі просто й ясно. Проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане.. . У кожному слові трьох строф поезії розлите душевне батьківське тепло. На українську родину поет дивиться добротворними ба­ тьківськими очима. Він милується матір'ю, дочкою, яку ще треба «научати» , дітьми, домашньою злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд. Кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу. Проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте чоловіка — батька й охоронця — у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не ждуть.. . Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого роду- племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність — за малу, сімейну державу» І саме в родині — єдино надійна духовна опора чоловіка. Поезія «Садок вишневий коло хати... » — то стогін душі окраденого долею чоловіка- одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність Шевченка, готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху. Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка- захисника, чоловіка-оборонця. Який же разючий контраст справляє нинішній стан українського чоловіцтва! Нема ладу в державі — суцільні незгоди в сім'ї. Немає законів, які надійно ту сім'ю захищали б. Виховний простір — передовсім телебачення — віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й ширить­ ся пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти? А сім'ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами» нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»? , А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу, дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди...

Не можна сказати, що тільки перевірені часом відносини можна вважати справжньою дружбою. Адже інколи симпатія до людини народжується швидко. І помітно, що це почуття обопільно. З'являється довіра, а разом з ним і відвертість. Але часом додає впевненості і фортеці всьому цьому. Так відбувається тому, що всі люди різні, а значить, вони при будь-яких обставин будуть поранити один одного.
Чи витримає це дружба? Справжня – так! Адже вірний друг вміє прощати, розуміти, а головне, він завжди дає ще один шанс. І при цьому не очікує негативу. А якщо щось піде не так, не дорікне, а до виправити. Для цього друзі навіть можуть пожертвувати своїми інтересами, думаючи насамперед про благополуччя іншого. З часом всьому цьому навчаться дві людини. А вчителями їм будуть вони самі.
Отже, справжній друг це та людина, яка щиро запитає про справи, радощі і тривоги, і яким завжди хочеться сказати правду. Тому, що він частина нашого життя.