10. Кому між виділеними сполучниками треба поставити в реченні
A Сині смерекові гори затянуло холодною імлою, і якби не крикливе
гайвороння, то могло б здатися, що вся долина між горами приниш-
кла з цікавості до нашої незвичайної подорожі (Д. Бедзик).
Б Батьки допитувались, чи скоро закінчиться війна, бо як іще далі
протягнеться таке безголов'я, то й люду на світі не зостанеться
(М. Стельмах).
в не тішся, як ворог твій падає, а коли він спіткнеться, хай серце
твоє не радіє (3 книги приповістей Соломонових).
гВітер щодня потроху вигортає листя на шлях, і коли вночі їде якась
приблудна машина, воно рожевим валком котиться за нею слідом
аж до мосту (Гр. Тютюнник).
Полностью писала предложения где нужно было вставлять несколько знаков.
Первая часть:
1. Запятая
2. Запятая
3. Запятая
4. Тире
5. Двоеточие
6. Двоеточие
7. Запятая
8. Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чего не можна повернути.
Вторая часть:
1. Двоеточие
2. Тире
3. Двоеточие
4. Тире
5. Люблю, як в селі дівчата пісню свою співають, люблю, коли стиглим колосом жито в степу буя.
6. Двоеточие
7. Запятая
8. Було й буде так у всі часи-любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси.
1)А хто тобі, Власе, позволив тут рибу вудить?
2)Здрастуйте, свахо і, що завітали!
3)Іване, брате, друже, товаришу вірний!
4)На світі все знайдеш, крім рідної неньки
5)Студенти І курсу склали успішно екзамени з усіх предметів, у тому числі з історії.
6)На лівобережжі, замість верб і чагарників, видно погорблені смуги темені
Объяснение: Вокативне речення – це граматична конструкція, що складається тільки зі звертання і, називаючи адресата мови, передає якісь почуття: докір, радість, незадоволення, обурення, заборону, оклик тощо. За структурою вокативне речення збігається зі звичайним непоширеним звертанням, проте між ними є істотна відмінність: вокативне речення завжди має більшу семантичну (значеневу) наповненість, бо виражає якусь думку (почуття), якою супроводжує звертання до особи. Характерні особливості вокативних речень: вживаються тільки назви осіб у кличній формі або у формі називного відмінка. переважно власні імена або іменники, що означають осіб за їх сімейними стосунками: мамо, батьку, сину, брате та ін.