10. У якому реченні допущено граматичну помилку?
А Відчувши небезпеку, хлопцю захотілося повернутися.
Б Перепочивши, мати знову взялася за роботу.
В Андрій заспокоївся, вислухавши думку друга.
Г Прочитавши цікаву книжку, я захотів поділитися враженнями.
11. У якому рядку не з усіма словами пишемо окремо?
А не/сказане мною слово; не/написавши листа; не/розумний, а дурний;
Б не/холодно; не/зчутися; не/подарував;
В не/веселий; не/опрацьована книга; не/відпочивши;
Г не/назбирав; не/голосно; не/пройшовши КТО ТОМУ БУДУ ОЧЕНЬ БЛАГОДАРЕН!
у кожної людини є якісь заповітні мрії та бажання.хтось мріє про багатство,хтось про славу.хтось прагне бути гарним,хтось -стильним,хтось -розумнім.люди мріють стати акторами,співаками,музікантами,бізнесменами,і т.ін.,хто ким хоче.та я напевно,хочу просто людського щастя,щоб мої близькі були здоровіми,хочу мати вірних друзів,хоча б двох! для мене матеріальні цінності ніколи не були важливими,я не була на них цілком зациклена.та якби я могла здійснити три бажання,я б загадала перечислене зверху: щастя,здоровя близьких,та вірних друзів.
ответ:
останнім часом більшість українських топ-політиків говорять про потребу конституційної реформи. президент намагається підлатати чинний основний закон, внісши до парламенту конституційні зміни щодо місцевого самоврядування та правосуддя, зміни до розділу «права людини і громадянина» ще опрацьовує створена главою держави конституційна комісія. прем’єр вже кілька разів у своїх недільних «10 хвилинах» обмовився про потребу в ухваленні нового основного закону, от тільки незрозуміло: він за те, аби ухвалювати його в парламенті - чи на референдумі. юлія тимошенко також обережно підтримала ініціативу громадянського суспільства написати «народну конституцію».
це не дивно. в незалежній україні п’ятий президент і п’ятнадцятий прем’єр, але навряд чи хтось наважиться назвати когось з них українським джорджем вашингтоном, шарлем де голлем чи лі куан ю. народ відчуває все більше відчуження від інституцій влади і розчарування не тільки в окремих політиках, а й у політичному класі як такому.
якщо чотири п’ятих населення не довіряють парламентові та уряду (президенту наразі трохи менше) реформи апріорі неможливі, бо найкращі закони ніхто не виконуватиме: іржа недовіри до законодавця мимоволі роз’їдатиме будь-які законодавчі конструкції. юридичні закони, на відміну від законів фізики чи хемії, не носять об’єктивного характеру - їх змушує працювати людська довіра та репресивний апарат. якщо 80% свідомо дотримуються законодавчих приписів, 20% можна примусити підкорятися цим приписам через прокуратуру, сбу, фіскальну службу і національну поліцію. якщо все навпаки, якщо 80% громадян не довіряють тим, хто встановлює правила гри, будь-який репресивний апарат безсилий встановити верховенство закону. зокрема і через те, що самі силовики чітко знають: друзям - все (зокрема, бюджетні потоки і фактичну безкарність), а ворогам - закон.
отже, критичний брак довіри між українським суспільством та його політичними провідниками, між суспільством і владними інституціями є найглибшою причиною як сучасної системної кризи, так і тривалого україни на межі того, що ійською влучно називають failed state - «держава-невдаха». сьогодні абсолютно зрозуміло, що черговими позачерговими виборами, а тим паче простою зміною уряду цю проблему не розв’язати, бо хвороба набула хронічного характеру: суспільство відчуває критичний брак довіри не тільки (і не стільки) до окремих політиків, а до владних інституцій та політичного класу як таких. образно кажучи, аби розв’язати цю системну проблему, слід міняти автівку, а не водіїв.