11. Знайдіть речення, в якому відокремлюється означення, що відноситься до особового займенника а) Завіяні снігом вітрила звисали, як біла гичка. б) Сонце, ще не сховане за хмари, пекло щедро. в) Обплетений вітрами ранок шугне, мов циган, з води. г)Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму.

 

Що таке добро? Це питання задають багато людей на землі і всі по-різному можуть відповісти на нього. У кожної людини своє уявлення про добро.
Я вважаю, що перш ніж робити добро іншим людям, ти сам повинен стати добрим. Добра людина ніколи не злитися, не кричить, готовий завжди прийти на до ншій людині і випромінює тепло і світло. Цією душевною добротою хочеться поділитися з іншими людьми: з повагою ставитися до людей старше тебе і допомагати маленьким, бути ввічливим і не грубіянити оточуючим тебе людям.
Я знаю, що однакових людей на землі немає і всі вони різні: добрі і злі. Але було б здорово, якби на нашій величезній планеті були тільки добрі люди, тоді не було б воєн і всі один одному допомагали. Якщо ти зробиш добро іншій людині, то тобі повернеться воно)

ЯКИЙ СЛІД ПОВИННА ЗАЛИШАТИ ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ?

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."