1. Після букв д, т,з,с,ц, л, н, які позначають м'які приголосні в кінці слова (молодь, юність, відстань, міць, стиль, колись) та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки (батько, донька, молотьба, сядьмо, спільний). 2. Для позначення м'якості приголосних у середині складу перед о: льотчик, пятьох, сьомий, тьохкати. 3. У прикметникових суфіксах -ськ (ий), -цьк (ий), -зьк (ий): український, товариський, ризький, козацький, київський.' 4. Після літери н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: калинонька, серденько, тихесенький, ріднюсінький, повнісінький. 5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: неньці, неньчин (із ненька), доньчин, доньці (із донька), Юльці, Юльчин (із Юлька). 6. Після л перед літерами, що позначають м'які приголосні звуки: учительський, ковальський, сільський, звільнятися.
За своє життя Тарас Григорович Шевченко намалював багато автопортретів. Частина з них не зберіглася і про них відомо тільки з листів або спогадів сучасників. Але є автопортрети, які стали дуже добре відомими.
Найзнаменитіших автопортретів Шевченка два: перший автопортрет молодого Шевченка, написаний олійними фарбами у 1840-41 роках, і автопортрет у шапці й кожусі 1860 року, де Шевченко вже доволі немолодий.
Автопортрет Тараса Шевченка у шапці й кожусі - це офорт, створений в 1860 році за світлиною А. Деньєра, яка була зроблена у 1859 році. Сучасники поета вважали саме цей автопортрет найвдалішим. Зараз цей автопортрет поета зберігається у Державному музеї Тараса Григоровича Шевченка.
Портрет вражає бездоганною технікою виконаня. Офортний штрих цього портрета дуже виразний та експресивний. Усе зображення вкрито штрихуванням; смушеву шапку й комір кожуха теж передано енергійним штрихом. Це надає автопортрету деякої суворости. Шевченко вийшов як живий: коли дивишся на портрет, виникає відчуття, що намальований поет начебто дивиться в очі глядачам. На портреті є підпис автора, монограма у колі та дата написання.
2. Для позначення м'якості приголосних у середині складу перед о: льотчик, пятьох, сьомий, тьохкати.
3. У прикметникових суфіксах -ськ (ий), -цьк (ий), -зьк (ий): український, товариський, ризький, козацький, київський.'
4. Після літери н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: калинонька, серденько, тихесенький, ріднюсінький, повнісінький.
5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: неньці, неньчин (із ненька), доньчин, доньці (із донька), Юльці, Юльчин (із Юлька).
6. Після л перед літерами, що позначають м'які приголосні звуки: учительський, ковальський, сільський, звільнятися.
За своє життя Тарас Григорович Шевченко намалював багато автопортретів. Частина з них не зберіглася і про них відомо тільки з листів або спогадів сучасників. Але є автопортрети, які стали дуже добре відомими.
Найзнаменитіших автопортретів Шевченка два: перший автопортрет молодого Шевченка, написаний олійними фарбами у 1840-41 роках, і автопортрет у шапці й кожусі 1860 року, де Шевченко вже доволі немолодий.
Автопортрет Тараса Шевченка у шапці й кожусі - це офорт, створений в 1860 році за світлиною А. Деньєра, яка була зроблена у 1859 році. Сучасники поета вважали саме цей автопортрет найвдалішим. Зараз цей автопортрет поета зберігається у Державному музеї Тараса Григоровича Шевченка.
Портрет вражає бездоганною технікою виконаня. Офортний штрих цього портрета дуже виразний та експресивний. Усе зображення вкрито штрихуванням; смушеву шапку й комір кожуха теж передано енергійним штрихом. Це надає автопортрету деякої суворости. Шевченко вийшов як живий: коли дивишся на портрет, виникає відчуття, що намальований поет начебто дивиться в очі глядачам. На портреті є підпис автора, монограма у колі та дата написання.