1складіть речення у яких подані слова та словосполучення були б означенням. 2Схарактерезуйте за планом
1виділіть у реченні означення 2.З яким членом речення воно повязане
Означення Батька, cераднього росту , з карими очима , писати, у лінію, зі скла, дівчини , зі львова, для малювання .
Відповідь:
Пряма мова:
1.Сидів сірий вовк у капкані й лаяв поганого шакала: "Зрадник! Не оцінив моєї дружби! А клявся , ж клявся". Шакал слухати збоку й посміхався потайки :" Якби я не зумів би оцінити тебе Вовче, то не продав би так дорого".
Непряма мова:
Сидів сірий вовк у капкані й лаяв поганого Шакала, кажучи що він зрадник, що він не оцінив його дружби адже колись Шакал клявся, ж клявся. Шакал слухав ти з боку і посміхався потайки, адже якби він не зумів оцінити Вовка, то не продав би так дорого.
Важко працював віл ,недоїдав, з плуга в плуг перепрягався і все тягнув ямку з останніх сил. Питає його якось шляхетний Олень:
- Заради чого жили надриваєш ?
- Як заради чого? Для дітей стараюсь.
- А я, - зауважив Олень, - вчу своїх оленят самостійно харч добувати,- і добавив, - щоб не росли трутнями.
1.Тарас Шевченко писав: " В своїй хаті своя правда, і сила, і воля".
2.Правильно писав Тарас Шевченко що у кожній хаті своя правда, і сила, і воля.
3. " В своїй хаті своя правда і сила і воля" - писав Тарас Шевченко.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.