2. Перепишіть слова, групуючи їх за синонімічними рядами. Рахування, агресивний, абсолютний, безпідставний, випадок, відмінність,
цілковитий, різниця, лічба, випадковість, експансіоністський, необґрунтований,
пригода, відхилення, інтервенціоністський, лік, несхожість, загарбницький,
недоказовий, всеосяжний, голослівний, несхожість, інцидент, завойовницький,
числення, завойовний, лічення, подія, повний, невмотивований, тотальний,
неаргументований.
ответ:У театр ходжу 3-4 рази на місяць. Звичайно, бувають місяці, коли вдається частіше, але трапляється і навпаки.
Театр люблю з дитинства, переважно через можливість гати наживо за грою акторів. Це як захоплива кінострічка, але без дублів і права на помилку. Я часто порівнюю це з фотозйомкою на плівку: ти маєш один кадр і повинен його не зіпсувати. Мені подобається те, як акторам, режисерам і решті, хто працює над створенням вистави, вдається без особливих спецефектів, іноді навіть без декорацій, витворити цілий світ.
Ходжу в різні театри і навіть намагаюся відвідувати театри в інших містах, коли подорожую. Завжди беру з собою друзів, мабуть, переважно тому, що люблю ділитися емоціями. Нерідко збираю великі компанії, люблю залучати людей до цієї культури.
Театр Франка став моїм улюбленим давно, ще з підліткових років. Тоді він аж запав у душу, особливо коли я вперше побачила на сцені Богдана Сильвестровича (Богдан Ступка – ред.). Тепер важко сказати, чому він улюблений, мені подобаються й інші театри. Мабуть, театр Франка – це як перша закоханість, залишилося багато теплих спогадів. Я навіть мала нагоду познайомитись і поспілкуватись зі Ступкою – це була визначна зустріч у моєму житті.
Я завжди жартую, що обираю вистави за принципом «ще не бачила». Але насправді можу відвідувати один спектакль кілька разів. Часто доводиться обирати вистави під компанію чи подію – це як обирати фільм для перегляду.
На мене стільки вистав справляли враження, що важко пригадати якусь одну. Згадується переважно щось з останнього. Наприклад, вистава «Тату ти мене любив?» в театрі «Золоті ворота». Вона вразила саме історією – життєвою і близькою – та акторами, котрі передали всі її тонкощі. Просто неймовірно, як у маленькому чорному залі, з абсолютною відсутністю декорацій, завдяки постановці та грі акторів у голові вимальовується повна картинка. Ти бачиш місце, де все відбувається, – і це ще більше персоналізує сприйняття спектаклю.
Объяснение:
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає.
Кожен каже: й я свій труд несу!
Відбудова! - труд переростає
у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.