2. Прочитайте віршовані рядки «Москалевої криниці» Т.Шевченка: Любов - Господня благодать! Люби ж, мiй друже, жінку, діток; Діли з убогим заробіток, То легше буде й зароблять. Завдання: на основі прочитаного уривка напишіть притчу про любов, де висновком-мораллю стануть віршовані рядки. запропоновані Дайте влучний заголовок притчі. у роботі ХУДОЖНЬОГО СТИЛЮ дотримуйтесь вимог жанру. Використайте в реченнях 2-3 доречних такі засоби ХУДОЖНЬОЇ фразеологізми й виразності: порівняння (не менше метафори (не менше 3-4), 2 гіперболи. Підкресліть речення фразеологізми й художні засоби. Як 2-3), члени вжиті Обсяг роботи - до 2,5 сторінок.
Да я могу ненавидеть кото-то за что-то. Но кто от этого выиграет? Я -нет. Агрессия и ненависть разрушают человека. Те на кого обижаются за жестокость, которая была проявлена когда-то, тоже нет, потому что если человек раскаялся, то он заслуживает прощения. Если же гордится тем, что совершил, то только в этом случае можно прибегнуть к наказанию.Ми приходим в жизнь один раз и если вс время держать на всех обиду,то можно остаться одному на всю жизнь.Умейте прощать..
Коли звертаємо погляди до славетних наших попередників, котрі здатні бути життєвими дороговказами для всіх поколінь українців, яскравою, немеркнучою зіркою сяє нам Леся Українка.
Мабуть, немає ні одного українця, хто не знав би це ім’я… Але чи часто звертаємося ми своїм розумом і серцем до цієї величавої постаті, яка понад усе любила Україну й українців?.. Якій Господь дарував так небуденний талант і силу духу… Яка, сприйнявши щедрі дари від Всевишнього Творця, створила високий постамент слова й інтелекту, здатних очищувати, підносити людські душі…
Тож звернімося до славетної Українки, яка сподівалася:
Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
Таке переконання вселив Господь у душу цієї небуденної особистості Не розчаровуймо ж її, згадаймо, воскресімо в пам’яті її заклики, і нехай пломінь її незгасного вогню осяває нам життєвий шлях!
Восени 1913 року на жалобних, спричинених смертю великої поетеси, зборах Київського Наукового Товариства проф. Михайло Грушевський говорив:
“Леся Українка почала рано… Перші 10-15 літ поставили її в передні ряди сучасної поезії… Останнє ж п’ятиріччя її творчости було, немов якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених людською ногою, де кожний крок, кожний твір означав нову стадію, відкривав перед очима громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів… Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення, цею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним; цей високий рівень ідей, на який вела творчість покійної, був незвичайний для його ширших кругів… Смерть перервала цю путь у вселюдські простори”.
Мало кого так високо оцінив геній Грушевського.
Тож пригляньмося ближче до постаті Лесі Українки.