2. Складнопідрядне речення з підрядним часу утвориться, якщо до частини «Я буду згадувати свої шкільні роки...» додати
su
Або були вони щасливими.
БЩоб ненадовго повернутися назад.
Вхоч і швидко вони промайнули.
Гдоки буду топтати ряст.
Ддарма що вони були дуже давно.
2
Потроху топиться останній сніг, а з-під нього обережно, але дуже впевнено пробиваються перші підсніжники. Прилітають перші пташки, які вже встигли відпочити і зголодніти за рідним повітрям. Зникає кудись зимовий спокій і тиша, а на зміну їм приходить довгожданий весняний гомін.
Правду кажучи, весна-моя улюблена пора року. Вона мені видається якоюсь щирою, не схожою на інші. В ній немає зимової зверхності, літнього лицемірства чи осінньої дерресивності. Весна відкрита й проста, вона зачаровує, але залишається недоступною. Мабуть, саме через це я так її люблю.
Старий, похилений, але рідний, дуже рідний, до болю. Для мене рідним домом є бабусин, це рідний дім моїх батьків. Багато будинок бачив на своєму віку, багато вистраждав. Стоїть як дуб столітній. Він може згоріти, зійти під землю, але достатньо як дереву невеличкого паростка і у ньому знову зародиться життя.
Його знову підбілюють, підмуровують, очепурять, навколо нього висіють чорнобривці, зроблять огорожу. І знову все буде як раніше, своїми світлими вікнами буде споглядати на сільську вуличку, де вже в її кінці молода сім’я зводить новий будинок.
Коли вже він дуже старий, починає хилитися, на те, щоб звести новий коштів немає, то його підпирають дубовими колодами. І він знову стоїть на перекір усім негараздам. А коли його і руйнують, то обов’язково берусь дещо з нього для збудування нового будинку. Таким чином батько передає частину дому своєму синові, а син вже своєму сину.
Хтось помирає, хтось народжується, і так стоїть наш отчий дім, як пам’ятник, тим хто перший почав тут будувати і жити. Тож нехай живете ви багатих палацах с пишним вбранням, над вашими головами сяють кришталеві люстри, але ніколи не забувайте батьківський дім.
Саме від вас залежить, що залишите своїм дітям у спадщину. Шануйте те, що вам залишили батьки. Не забувайте батьківський поріг, якщо не склалося жити в отчому домі, то заходьте до нього якомога частіше, бережіть про нього пам’ять в своєму серці.
Будучи вдалині від нього згадуйте те подвір’я, де бігали в дитинстві, де починалося ваше життя, де ви зробили перші кроки, сказали перші слова, звідки вперше пішли до школи, і де батьки благословили вас до шлюбу. Завжди носіть у серці ці спогади.