2. Укажи речення зі вставними конструкціями (розділові знаки пропущено) A Власне кажучи щороку відкриття полювання буває двічі (Остап Вишня).
Б Можливо були ми квітками в одному суцвітті чи просто сусідніми днями в спекотному літі
(1. Андрощук).
в Відцвів воронець облетіли на вітрах маки польові рано вони зацвітають і швидко гаснуть зате
літо смагляве вже виглядає із-за кучугур (О. Гончар).
г Не можна кажуть людин а подобрішати завжди можна (О. Гончар).​

ВПРАВА 6. Перепишіть речення. Виправте помилки.

1. По слідуючому питанню виступить голова комісії.

2. Підвести підсумки о присвоєнні вченої ступені поручили голові ВАК.

3. Він діяв згідно розпорядження.

4. Завдяки хворобі він відстав від інших.

5. Консультації по філософії відбуваються по вівторках і п’ятницях.

ВПРАВА 7. Перекладіть словосполучення українською мовою.

По прибытию на место; установить деловые контакты по вопросам

производства; реализовать по безналичному расчёту, работать по

программе; получить по подписке; сообщить по телефону, старший по

возрасту, работать по принципам рыночной экономики, работать по

совместительству; совершить по ошибке; по Вашему усмотрению; по

заказу; по недоразумению; по обоюдному согласию, по поручению; по

причине этого; под председательством.

ВПРАВА 8. Перекладіть словосполучення українською мовою. Зіставте

їх написання в обох мовах.

Переслать по почте; установить деловые контакты по вопросам

производства; реализовать по безналичному расчёту; получить по

подписке; сообщить по телефону; оказывать услуги по покупке;

подготовить документы по привлечению иностранных инвестиций; заказы

просим высылать по адресу; осуществлять мероприятия по регистрации;

высылать пакеты документов по малым предприятиям, акционерным

обществам, по обществам с ограниченной ответственностью.

Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мо­ва українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співа­ють лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива, як їх почує.

Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з вели­ким поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що пере­дає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жи­ва мова, доти живий і народ.

Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у сер­ці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».

Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі по­шану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.

Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розви­вається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з го­лоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбни­цею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну, —

писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.

Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивча­ючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож да­вайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвис­тою, чарівною мовою!