2. Установи відповідність між реченням вираження у ньому звертання
1. Іменник у формі кличного відмінку.
2. Словосполучення.
3. Прикметник.
4. Іменник + словосполучення.
А. Молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?
Б. Ой вербо, де ти росла, що твоє листячко вода знесла?
В. Вийди, коханая, працею зморена , хоч на хвилиночку в гай!
Г. Ви скажіть своєму пану, що заплати не бажаю, бо коли я щось дарую, то назад не отбираю.
Д. Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!
На мою думку,людина,бувши багатою,може мати аж ніяк не гарний внутрішній світ,навідміну від тієї людини,яка може бути бідною.У нашому сучасному суспільстві більшості потрібні лише гроші,не дивлячись на власні думки,висловлювання,люди роблять висновки заздалегідь,а потім дуже ображаються.Людина може не мати даху над головою,але увесь час подорожувати і бути щасливою,не враховующи себе бідним матеріально.Іший буде сваритися кожен день,повторюючи знов і знов одну й ту саму фразу: "я бідний".
Я вважаю,що людина,яка буде добре вчитися,розвиватися морально та духовно - буде найбагатшою в світі.І я б дуже хотіла,щоб нинішній світ змінівся в кращу сторону.А зміні,як нам відомо,починаються з самого себе.
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова,
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа.
М. Рильський
Є різні люди, різного культурного рівня і по-різному вони ставляться до мови свого народу. Одні розуміють всю глибину значення мови в житті народу, тому плекають її і дбають про неї, невпинно збагачують свій словник, фразеологію, підвищують мистецтво спілкування. Послухаєш таку людину: мова ллється, як музика, — багата, барвиста, пересипана народними приказками, прислів'ями, дотепами, висвічує й виблискує, немов мерехтливі перли. Є люди і малоосвічені або й зовсім без освіти, але які від природи мають тонке чуття мови. З них бувають талановиті казкарі, оповідачі...
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
(М. Рильський)
Однак є навіть освічені люди, які не дбають про мову. Говорять неохайно, суржиком, не стежать за чистотою слова. Вони нехтують мовою свого народу. Такі люди не є насправді освіченими і культурними; своїм нешанобливим ставленням до рідної мови вони виявляють духовну неповноцінність, байдужість до своєї країни, до своєї мови. Байдужість до минулого, сучасного і майбутнього свого народу. А отже, байдужість і до своїх предків та нащадків. Цим самим ці люди провокують і до себе таку ж байдужість з боку нащадків. Такі люди не є повноцінними громадянами рідної країни, вони не розуміють історичного процесу та недооцінюють величезне значення в ньому мови, без якої цей самий процес був би цілком неможливий.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
(В. Сосюра)
Слово рідне! Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би від усього серця не висловив любові до рідної мови та своєї тривоги за її долю, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу бачив невідривно від долі рідної мови.
Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.
(В. Сосюра)
Українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона здобула міжнародне визнання — їй призначені перші місця на світовому конкурсі (одне — з мелодійності, друге — зі співучості). Але до цього наше Слово пройшло терновим шляхом лихоліть і пригноблень. Гнане, принижене і занепащене, воно нарешті підвелося з багнюки, де стояло на колінах, підвелося, щоб заявити у весь голос про своє воскресіння. Воно довело, що не підвладне ані русифікації, ані полонізації, ані мадяризації, що воно — велике Слово великого народу: «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була!» Не тоне воно у воді та не горить у вогні. Горіли хроніки, храми та святі книги, а Слово вийшло з вогню, як заповіт. Його життя — це не нудотні видіння у послуговуванні для домашнього вжитку, а поклик до вічної боротьби — творчості та діяння.