20 ,вот текст. не хочу писать с !
українські козаки — козацькі підрозділи, які початково було зорганізовано з метою оборони південно-руських земель, що увійшли до складу князівства литовського, від степових орд що було спричинене тотальним наступом східного світу, і великого степу, в рамках християнсько-мусульманського цивілізаційного протистояння, на територію сучасної україни[1]. згодом брали активну участь у війнах з московським царством на боці речі посполитої, а від xvii ст., у рамках визвольної війни, і останньої. надалі, через суперечки з внутрішньо та зовнішньо політичного курсу, під час періоду що отримав назву «руїна», воювали, у тому числі один одного, переважно у союзі з різними сусідніми імперіями[2], до складу яких зрештою були інкорпоровані.
мапа різзі-занноні 1767 р.
перші згадки про українських козаків зустрічаються в історичних джерелах 80–90-х років xv ст., йшлося про населення центральної україни, яке ходило на різні промисли («в уходи») — полювання, , видобуток солі, селітри або займалося охоронною службою на кордоні між князівством литовським і кримським ханством.
етнічно складалися переважно зі слов'ян[3][4]. попри наявність, на ранніх стадіях розвитку, певної частки представників кавказьких груп, яких використовували задля ліпшого проникнення вглиб степу, надалі їх частка була незначна[5].
враховуючи вплив людей самоназви "козак" на формування сучасного українського народу з впевненістю можемо розглядати поняття українець і козак як синоніми (так само як в аналогічних випадках кубанець, донець, сибіряк тощо), говорити про український козацький народ, чи про козаків-українців тощо, маючи на увазі не лише нащадків представників козацького сословія російської імперії чи речі посполитої, але власне всіх людей, які відчувають свій зв'язок зі спільнотою християн подніпров'я, яка массово покозачилась (самоназвалась козаками) в часи хмельниччини і у яких потім цю зароблену кров'ю і потом самоназву несправедливо спробували відібрати сильні світу цього.
Чорнобильська катастрофа... Ця подія стала знаковою в історії України і до нам зрозуміти, що не все, створене людиною й ознаменоване науково-технічним прогресом, є позитивним. Вибух четвертого реактора ЧАЕС у квітні 1986 року спричинив страшні невідворотні наслідки: радіація вплинула на природу, на здоров'я і психіку людей. Той жах, який відчули українці (та й весь світ!), дізнавшись про аварію на атомній електростанції, не порівняти ні з чим. Кожен подумав не лише про себе та своє благополуччя, а й про дітей, онуків, про життя майбутніх поколінь, що приречені нести тягар відповідальності за наслідки катастрофи. Дотепер у місці трагедії не можна оселитися: воно й околиці отруєні радіоактивними хвилями, які завдали шкоди всьому людству. Ми, свідомі громадяни нашої Вітчизни, повинні пам'ятати цей урок і зробити все можливе, щоб подібне не повторилося ніколи.
Та не лише обережності й терпінню вчить нас українська історія, її сторінки містять приклади відваги, громадянської мужності й самопожертви. Хіба не є прикладом для всіх нас і для наступних поколінь референдум 1991 року, коли вся Україна майже одностайно віддала голоси за незалежність держави? Тоді наші співвітчизники виявили національну самосвідомість, прагнення до торжества ідеалів свободи, висловили протест проти денаціоналізації, повірили в наше минуле й майбутнє. Слово "минуле" вжите не випадково.
Волелюбності, одностайності в бажанні покращити життя народу, прагненню самим визначати долю Батьківщини навчила нас українська історія. Так, здобуття незалежності в 1991 році — це результат "уроків", які дали нам князі-патріоти Київської Русі, що захищали землі від набігів незліченних ворогів; це наслідок діяльності українських гетьманів, які понад усе ставили долю Батьківщини; це відлуння доль вітчизняних митців, які не схилили голови ні перед царським режимом, ні перед репресіями радянських часів... Сьогодні Україна є соборною тільки тому, що наша історія — це літопис подвигів, жертовності й любові до рідної землі.
"Даремно згадали доблесні наші старі часи. Бо йдемо куди — невідомо", — написано у Велесовій книзі. Вірю, у наш час це не так. Хіба український народ не виборов авторитет у всьому світі, хіба наша культура не є однією з найвизначніших серед інших народів? Протягом багатьох віків нелюдським терпінням, силою волі, урешті-решт, кров'ю нація виборола право на вільне й щасливе життя. Уроки історії недаремно "живуть" у пам'яті сучасних і наступних поколінь. Тільки завдяки їм будуємо прекрасне майбутнє нашої незалежної та демократичної України.
Україна... В цьому слові і смуток, і жаль, і біль, і недоля, і краса, і праця, і боротьба за волю, і воля, і боротьба за кращу долю.
Мужніми захисниками моєї землі були козаки. Згадаймо напади турків, татар, польської шляхти. І виникають в уяві образи Байди (Дмитро Вишневенький), Морозенка, Залізняка, Гонга, Наливайка. Від сили та відваги козацької не раз дрижав, стогнав, трясся Босфор, а в Скутарі хурдигу розбивали та кайдани ламали.
Славна ти, моя Україно, гетьманськими іменами. Високоосвічені мужі навої країни... Це і П. Сагайдачний, який не тільки боронив свою землю, а й дбав про освіту і культуру в Україні, заснував Києво-Могилянську академію. Вперше почав згуртовувати українців, щоб називатися народом, гетьман Богдан Хмельницький. У цьому його невмируща слава.