2Б. Каким выделенным словам соответствуют толкования значений а) — В):
а) положение, при котором что-либо одно исключает другое,
б) невозможность совмещения, одновременного сосуществования
;
в) состязание с кем-либо в целях достижения цели, превосходства над кем-
либо
?
Повноцінне життя кожної людини не можливе без спілкування з іншими. Усі почуття ґрунтуються на відносинах між людьми і тим самим створюють характер самої особистості, її погляди та уподобання. З дитинства ми шукаємо друзів, людей, з якими нам цікаво і весело. Коли ми дорослішаємо, поняття дружби набуває більш серйозного масштабу: обираючи собі друзів, ми звертаємо увагу на інтереси, погляди, принципи та моральність людини. Потім з’являються однокурсники та колеги, і зі всіма ними ти будуєш якісь відносини, у яких ти хочеш якнайкращого відношення до себе. Інколи ми стаємо занадто прискіпливі у виборі свого оточення, забуваючи, ким насправді являємося ми самі. Ми вимагаємо занадто багато від людей, хочемо їх поваги, довіри і щирості. Та саме останній чинник часто стає причиною усіх людських конфліктів та неприємностей.
Ніхто не хоче бути обманутим. Усі на світі люди хочуть довіряти, і хочуть щоб їм довіряли. Чи це можливо у сучасному світі? Чи можливо сьогодні прожити чесно, без брехні та обману? Більшість з вас подумки відповіло: ні. А хотілося б, чи не так? Та спершу погляньмо самі не себе.
Кажуть, людина притягує до себе таких самих людей, якою являється вона сама. Запитаймо себе: чи я завжди говорив правду, чи завжди був щирим та відвертим зі своїми друзями, колегами чи батьками? Я щиро сподіваюсь, що ваша відповідь на ці запитання буде стверджувальною. Я сподіваюсь, але сумніваюся. То ж чи справедливо вимагати від людей щирості, коли сам говориш брехню? Чи чесно картати їх за те, що вони сказали неправду, коли ти теж її кажеш? Чому ми хочемо жити зі світлим та відкритим поглядом, коли самі ж пускаємо порох комусь в очі? Тому що в тих самих чужих очах ми бачимо найменшу скіпку, і на помічаємо колоди у своїх. Тому що ми не усвідомлюємо, що самі є неідеальними, але підсвідомо свято віримо у це. Тому що так побудований наш світ: вимагати і при цьому не відповідати своїм же вимогам.
Чи можливо щось змінити? Це питання я змушена залишити риторичним, адже, відверто кажучи, я можу лише зізнатися: не знаю. Я не знаю, як створити світ і суспільство, побудовані на правді, і чи можливо це взагалі. Я думаю, що, як і у мене, у кожного з вас, шановні читачі, прослизнула єдина думка: потрібно починати з себе. Як би банально не звучала ця фраза, але вона – це та сама правда, яку ми всі шукаємо.
Якщо кожна людина хоча б у одному місті почне клопітку роботу у плані удосконалення самого себе, це місто стане моральною столицею країни, а пізніше, і усього світу. Головне – вірити в майбутню перемогу правди над брехнею, бо віра підіймає людський дух і, навіть в найскрутніші часи веде його під руки до кінця, а інколи і несе його на своїх руках.
Але якщо вам здається, що побороти брехню у світі і у собі неможливо, тоді згадайте мудрі слова нашого народу: «Не шукай правди в інших, коли у тебе її нема».
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю
Объяснение: