346. Прочитайте. Визначте головну думку висловлення. Які аргументи наведено на підтвердження цієї думки? Ми говоримо про директорів, радників, журналістів, маркетологів, будівельників, юристів, продавців, гравців, спортсменів, хоча в нашій реальності давно з’явилися директорки, радниці, журналістки, маркетологині, будівельниці, юристки, продавчині, гравчині, спортсменки. Фемінітиви, тобто іменники жіночого роду, які позначають осіб жіночої статі за родом діяльності, активно вживають сучасні ЗМІ. Журналістка Людмила Смоляр речення типу «Водій наїхала на пішохода» вважає незграбним. Не кожен одразу зрозуміє, що в ньому йдеться про жінку. «У ситуації, коли жінки сміливо ввійшли в публічне життя і нині мають однакові з чоловіками права, не слід, уникаючи фемінітивів, і далі робити жінок невидимими»,— вважає журналістка. У своїх текстах вона не вживає фемінітиви лише тоді, коли жінці це не подобається і вона сама не називати її «директоркою» (3 веб-сайта Loyely Life)

Подорожі і нові контексти – це необхідність для моєї професії, але зміни в українській освіті – моє професійне зацікавлення. Тому я спробую використати досвід споживача австралійської шкільної і дошкільної освіти, для міркувань з приводу української.

Я гатиму за дошкільним і шкільним навчанням з батьківської перспективи, аби зрозуміти, з яких дрібниць складається освітня система однієї з найрозвиненіших країн світу, і як вдається дотримуватися стандартів і забезпечувати її високу якість не лише у мегаполісах, але і у віддалених куточках.

Моя локація #1 – маленьке шахтарське містечко (20 тисяч мешканців) в глухій місцевості.

Моєму синові 5 років.

Я писатиму про прикладні аспекти організації навчального процесу, потенційно цікаві і корисні для української системи освіти. Спробую розібратися, які підходи, методи та інструменти можуть до нам вийти із зачарованого кола пострадянської освітньої культури, описуючи прояви світоглядних відмінностей між нами і розвиненим світом.

Писатиму переважно з власної батьківської перспективи, але спробую додатково 

Привіт! Як справи?

- Доброго ранку! Нарешті зустрілися, сто років не бачилися! В мене все добре. Як ти?

- У мене теж все гаразд.

- Куди підемо?

- Можна у кіно, парк чи кафе. Тож обирай.

- Тоді я пропоную спочатку прогулятися до парку, а пізніше можна буде відвідати одне затишне кафе.

- Ну, то добре, ходімо вже. Розповідай, як твої успіхи у навчанні

- Усе добре, потроху просуваюся.

- Як не дивно, але в мене теж саме.

- Тож усе, як завжди.Ого вже 13 година мені потрібно йти!

-Куди?

-Ми з мамою йдемо у кіно.

-Я сподіваюся що ми ще зустрінемося.Бувай!

-Бувай!