38. від наведених прикметників утворіть іменники за суфіксa -ин(а). в одну колонку запишіть слова, у яких відбулися зміни в буквах на позначення приголосних, а в другу— у яких змін не відбулося. поясніть правопис. уманський, одеський, вінницький, галицький, солдатський, слобожанський, турецький, волинський, луганський, житомирський, кріпацький, вояцький, хмельницький, пан- ський, , тульський, черкаський, німецький.​

«Людина — це звучить гордо!», «Будь людиною» — і в повсякденному житті, і в художніх творах багатьох авторів ми часто чуємо ці словосполучення. Але чи кожний з нас замислюється над ними? Чи кожен усвідомлює, що означає бути Людиною? Як і для чого я живу? Чи все я відкрив у собі? Головне — зрозуміти, що ким би ти не був: школярем або студентом, лікарем або інженером, молодою людиною або похилого віку, — справжню людину відрізняють благородні риси характеру: ввічливість, порядність, вимогливість до себе й до інших, моральність. У першу чергу, бути людиною означає вміння жити серед інших людей. Що б ви не робили у своєму житті, завжди необхідно пам’ятати, що ви живете на світі не одні. Вас оточують люди. І потрібно поводитися так, щоб їм було легко і приємно поряд з вами. Звідки беруться такі якості? У деяких вони — подарунок природи, але частіше вихованість, людяність, чемність у собі виховують. Правила поведінки складаються у нас поступово й постійно: спочатку під керівництвом дорослих, потім і самостійно — у за людьми й стосунками між ними. Вихована людина проявляє пошану до інших людей у всьому. Тому необхідно виховувати в собі звичку постійно пам’ятати про оточуючих: не в натовпі за до ліктів; затуляти рота рукою, коли кашляєш або чхаєш; не забувати говорити «будь ласка»; ніколи не жартувати над фізичними недоліками оточуючих; завжди допомагати тим, хто слабший. Тому бути людиною це означає поступатися, зважати на інших, стримуватися, уникати несправедливості, бути терплячим, чуйним, ввічливим. Ще бути людиною — означає бути патріотом своєї країни. Любов до Батьківщини полягає в готовності захищати її незалежність, працювати на користь своєї країни. Відчуття любові до Батьківщини тісно пов’язане із самою суттю слова «людина». Не можна забувати, що людина не виховується «порціями»: сьогодні вона прищеплює собі пошану до людей і турботу про них, завтра вчиться звичці трудитися, на наступний місяць планує ознайомитися з кодексом честі. Виховання в собі людини — це виховання, яке охоплює всі сфери життя, у ньому все важливе і немає дрібниць. Але поняття «людина» обмежується не тільки стосунками з оточуючими людьми. Не можна забувати й про те, що ти — людина в стосунках з природою. Не випадково існують піднесено-урочисті вислови: «Людина — цар природи», «Людина — вінець творіння». Але людина — дитя природи; людина і природа — це одна система, частини якої залежать одна від одної, одна одну змінюють, допомагають або перешкоджають розвиткові. Головна відмінність людей від інших живих істот полягає в особливій ролі людей у житті планети. Тому такою важливою і необхідною вважає сучасне людське суспільство турботу про охорону природи, приймає справедливі закони, що забороняють порушувати її єдність. Я вважаю, що справжня людина повинна обов’язково навчитися поважати, берегти, любити й цінувати природу. Звичайно, досягти всього цього дуже важко, але прагнення стати справжньою людиною повинне стати справою всього життя для кожного з нас.

Твір на тему "Як моя сім"я готується до Великодня"До Великодня мої батьки та бабуся готуються заздалегідь. Усю Страсну седми¬цю вдома панує якийсь піднесено-святковий і водночас урочистий настрій. Мама з бабусею скрізь прибирають, одне слово — готуються до свята. Та найважливіши¬ми для всієї родини цього тижня є три події. По-перше, вся родина готується до Причастя у Великий Четвер. Напередодні, у середу, ввечері, мама, тато, бабуся і я йдемо до церкви на вечірню, сповідаємося у нашого духівника отця Павла. Отця Павла ми знаємо давно — він частий гість нашої родини. Наступного дня, у Ве¬ликий Четвер, причастившись, радісні повертаємось додому. Серця наші спов¬нені радісного передчуття вже близького свята — Великодня. Подруге, у Страсну П'ятницю ми з бабусею, щойно я повернусь зі школи, знову йдемо до храму — вклонитися Плащаниці Господа нашого Ісуса Христа; якось я запитала бабусю: "А навіщо ми це робимо?" Вона на мить замислилась і відповіла: "Це, наче від¬дати останню шану померлій людині, попрощатися з нею. Уявляєш, як зраділи апостоли, побачивши воскреслого Христа. Радості їхній не було меж". 

І, нарешті, третя подія, для мене найцікавіша, — випікання пасочок. Це вже ми з бабусею удвох хазяйнуємо — я їй допомагаю. Бабуся спочатку ставить опару, потім, коли вона підійде, замішує тісто і випікає пасочки. Далі — вже моя справа. Я їх прикрашаю. І тут я даю волю фантазії — двох однакових пасочок у мене не буває. Бабуся завжди задоволена моєю роботою. 

А потім найголовніше — свята Великодня ніч. Усією родиною ми пізно ввече¬рі йдемо до храму. Мама намагається вдень покласти мене спати. "Це ж усю ніч у церкві на службі стоятимемо, не витримаєш", — каже вона. Та де там! Хіба я можу заснути, коли всі готуються до свята. "Мамо, я витримаю", — запевняю я її. 

У храмі людей — повно-повнісінько. Багато наших знайомих, мама з татом радісно вітаються з ними. Намагаємося стати ближче до вівтаря, щоб усе було добре видно. 

Та ось у храмі настала тиша, загасили усі свічки, лампади, вимкнули світло. Стало зовсім темно і тиша така, аж моторошно... А потім із вівтаря донеслося ледве чутно: "Воскресіння Твоє, Христе " — і засвітився у вівтарі вогник. Усі люди, як один, підхопили: "Ангели співають на небесах..." Священик вийшов із вівтаря із запаленою свічкою і вигукнув: "Христос воскрес!" Усі в храмі в один голос: "Воістину воскрес!" — і почали запалювати свої свічки від свічки отця Павла. Вмить цей вогонь розійшовся по храму. 

Потім був хресний хід. Уявляєте: ніч, темно — і ми, радісні, веселі, зі свічками йдемо навколо храму. Це так здорово! 

Знову ми зайшли в храм і почалася Великодня служба. Щоразу, коли священик вітав людей: "Христос воскрес!", усі дружно відповідали: "Воістину воскрес!" А наприкінці служби святили пасочки, і нас також кропили святою водою — вмить сон куди й подівся (а я вже таки добре стомилася і дуже хотіла спати). 

...Люди один по одному почали розходитися по домівках. Кожен ніс додому запалену свічку. Втомлені, щасливі, пішли додому й ми. 

Незабутня, свята Великодня ніч! Христос воскрес!