381 I. Спишіть речення. Підкресліть граматичні основи. Які види зв'язку частин
поєднано в кожному реченні?
1. Наслідки вашої праці оцінять інші, дбайте тільки про те, щоб серце
ваше було чисте й справедливе (Д. Pескін). 2. Жито вже кинуло колос
і змінило барву стебел та листків: до зеленавості влилася сивина, ніби
його хтось попелом трохи притрусив (М. Малиновська). 3. Упав мороз
на листя посіріле, яри заслало сиве полотно, збирають ночі зорі у рядно,
і сонце в хмарах ніжиться без діла (В. Симоненко). 4. Як хочеться,
щоб всі на світі люди не забували: ти усе ж людина (Г. Дудка). 5. Птицю
вабить рідний берег, і лишає вирій птиця, лиш дихне весна із півдня,
лиш набруняться сади (І. Вирган). 6. Зацвіли, забуяли вишні, забілі-
ло кругом вночі, і кантату* весни одвічну замузичили знов дощі (В. Бу-
денний).
II. Знайдіть речення, у яких є підрядні частини. Визначте вид цих підрядних частин за
значенням.
І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо.
Розпад патріархальної сім'ї — це нелегкий етап у розвитку сімейних традицій, але життя змінюється і вносить свої корективи. Молоді Кайдаші хочуть жити по-новому, краще, ніж їх батьки, не хочуть і коритися батькам, бо вважають, що так, як жили їхні батьки, вже жити не можна — це вже минуле, а нове життя — будувати їм, молодим. Щоправда, і вони не знають, як його будувати.
Я підтримую молоде покоління повісті в їх намірах будувати своє життя самостійно. І тому мені здається, що, одруживши синів, старі Кайдаші повинні були їх відділити. Однак старшим хотілося керувати молодими, як ними керували все їхнє життя.
Молоді Кайдаші — працьовиті, люблять свої сім'ї, однак надмірне прагнення бути самому господарем затьмарило повагу до батьків і все те хороше, що вони їм дали. Тому мені не подобається, як у боротьбі за приватну власність вони втрачають подекуди людську гідність.
Більш до вподоби мені Лаврін і Мелашка, бо я люблю людей ніжних, добрих душею, які мають ласкавий погляд, уміють розуміти прекрасне. Мені здається, що потрапивши у становище цієї боротьби за «моє — твоє», вони зуміють все ж таки зберегти любов одне до одного. Карпо і Мотря, на мою думку, зовсім «зачерствіли», почуття їх любові замінилося матеріальними цінностями, а їхні діти не бачать батьківської любові й не виховують у них і любов до близьких, а значить, ростуть вони у становищі нелюбові. І це, звичайно, дуже недобре.
Я ніколи не міг зрозуміти, як можна підняти руку на людину, яка дала тобі життя, яка виховувала і доглядала тебе. І якщо вже життя склалося так, що дружина і матір не розуміють одна одну, то син повинен зробити все, щоб хоч повагу зберегти, якщо немає любові.
Ось таке моє ставлення до молодих Кайдашів. З одного боку, я їх підтримую і розумію. З іншого боку, я не можу їм вибачити неповаги до батьків.
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу». Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — «За Україну», «Не пора». Особливо подобається «Гей, у лузі червона калина». Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.
Це не означає, що я не люблю сучасну музику й сучасних співаків. Я із задоволенням слухаю Т. Петриненка, С. Вакарчука, О. Пономарьова. Та мамина пісня — рідна й мелодійна, лишається на все життя першою й найкращою.