4. НЕМАЄ дієприкметникового звороту в реченні Б) Вбиті в голову знання - то полова (Нар. творч.)
В) Сорочку, викроєну за чужими порадами, носитимеш уночі (Hapтворч.).
Г) Скільки засохлої трави не поливай, удруге не зазеленніє (Нар. творч.).
А) Наука - то криниця, викопана голкою. (Нар. тв.)
5. Відокремлюється комою дієприкметниковий зворот у реченні (розділові знаки
пропущенно) *

Б) Біля хати сторожею стояли обнизані гудзиками насіння височенні мальви.
А) Навіки полюбив я білі хати завиxорені цвітом вишняки і матіол вечірні аромати,
Г) Вирізана з верболозу гілка як Україна з нами розмовля.
С) Про добутeс нами шепочуть зелені жита.

Як на мою думку, людина повинна бути наполегливою. Скромність навпаки, робить гірше людині : вона більш прихована у собі.

А коли людина наполеглива, тоді вона більш показує себе зі сторони. Вона може наполегливо трудитися, вчитися, робити добрі справи, допомагати. Це дуже до людині розвинути ці вміння. Тому, на мою думку, людині б не завадило б бути наполегливою, ніж скромною. Якщо вона буде скромною, то нічого не доб'ється у житті. Але, може чогось і досягти, але не так сильно, як наполеглива людина.

Тому, ось моя думка. Краще бути наполегливим.

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.