4. Робота з текстом 1. Прочитайте уривок з промови В. Фолкнера, визначте тему, мету й особливості цієї промови. 2. Чи згодні ви з автором? Які аргументи могли б навести на підтримку своєї думки? У листопаді 1950 американському письменнику Вільяму Фолкнеру була присуджена Нобелівська премія. У зв’язку з цим він виголосив промову, у якій яскраво змалював високі завдання, які стоять перед молодими письменниками. Його промова має пряме відношення і до початківців-ораторів. «Я відкидаю думку про загибель людини. Легко говорити про те, що Людина безсмертна просто тому, що вона все витримає: коли віддзвонить і згасне останній передзвін дзвону долі із самотньої скелі, що безцільно зависла в червоній заграві на краю пітьми, – навіть тоді залишиться ще один звук: слабкий, але не знищений голос Людини. Я не визнаю цього. Я вірю, що людина не просто вистоїть, вона восторжествує. Вона безсмертна не тому, що ніколи не вичерпається голос людський, але тому, що за своїм характером, душею людина здатна на співчуття, жертви, непохитність. Обов’язок письменника, поета писати про це, до людині вистояти, зміцнюючи людські серця, нагадуючи про мужність, честь, надію, гордість, співчуття, жалість, самопожертву – про те, що становить споконвічну славу людства. Голос поета не може бути простою луною, він повинен стати опорою, основою, що допомагає людині вистояти й восторжествувати».

Займе́нник — це самостійна частина мови, що вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх. Наприклад: він, ми, щось (вказують на особу, предмет); той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки (вказують на кількість). Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами. У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка. Наприклад: Я принесу тобі свою надію (Я — підмет, тобі — додаток, свою — означення).

Объяснение:

Немногие з нас знайомі з філософією Канта, але всім відома знаменита фраза про те, що дві речі викликали у філософа дивування: зіркове небо над нами і нравственный закон в нас. То є наличие совести у кожного, йому представлялося незмінним, дивуючим тільки, яким чином це чисто людське властивость з'являється, адже вже не в новонародженому.Ми говоримо іноді "безсовестний людина". Или: «совсем совесть потерял», «нет у тебя ні стыда, ні совести». І, в свою чергу, дивуєшся тепер вже відсутністю совісті, а не чудовим виникненням її в людині. Можно на час заглушити себе сутність, втратити, врятувати її, але рано чи пізно вона знайде, проснеться, думаємо ми. В світі, де господарем наділяється всякий чоловік без виключення, жити безпечніше, погодиться.У давні часи, наприклад, каннибалізм був природним явищем, не тільки домашнім, але й релігійно-мистичним. У багатьох племен і народів поїдання різних частин тіла убитих ворогів, військових, смертних співгромадян було засновано на думці, що сила та інші властивості убитого перейшли до поживу. В ХХ столітті рідкі випадки каннибалізму були найчастіше продиктовані голодом. Тут - да, людина випробував звинувачення у свідомості та розчарування, тому що робив щось, що суперечило спільним представленням.

То є совесть працює в області існуючих, воспринятых або воспитанных представлень. Ведь і сьогодні солдат, що убиває противника в війні, яка визнає справедливо, героєм, а в несправедливій війні - жорстоким убивцею.Але о совести ми ведь звичайно говоримо по поводам не такий грандіозний. Це во-первых. А во-вторых, якщо поведінка людини суперечить тим самим нормам, які прийняті в суспільстві? Ведь тільки в цьому випадку ми і прибігаємо до епітету "безсумісний".