4. Визначте стильові різновиди та жанри наведених нижче уривків текстів наукового
стилю, свою відповідь обґрунтуйте.
А)Нобелівська премія з економіки – повна назва «Премія шведського банку нам 'яті
Альфреда Нобеля в галузі економічної науки». Заснована в 1968 p. за ініціативи шведського
банку на честь 300-річчя його заснування. Н п. з економіки нагороджують за найвидатніші
дослідження в економічній науці; вручає її король Швеції в концертному залі Стокгольмської
філармонії. Імена лауреатів оголошують у день народження А. Нобеля (21 жовтня), а премії
вручають у день його смерті (10 грудня).
Б) Службові листи – узагальнена назва різноманітних за змістом інформаційних
документів, які виступають основним засобом спілкування й оперативного управління
діяльністю установ, організацій, підприємств. Службове листування поділяють на
дипломатичне (офіційне листування міждержавних установ чи іноземних представництв у
дипломатичній практиці),адміністративне (офіційне листування між органами управління та
виконавцями) та комерційне (листування напівофіційного характеру між фірмами,
установами тощо).
В) Посібник укладено відповідно до Національного стандарту України «Державна
уніфікована система документації» ДСТУ4163-203. Послідовно й дохідливо викладено
теоретичний матеріал, який знайомить з мовними нормами наукового стилю офіційно-
ділового стилю; подано зразки організаційних, довідково-інформаційних, обліково-фінансових
та інших документів. Особливу увагу приділено усному діловому спілкуванню. Посібник стане у
пригоді всім, хто прагне оволодіти мистецтвом ділового спілкування.
Объяснение:
Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою. За сонцем хмаронька пливе, червоні поли розстилає. Хата швидко сповнилась м’якими вечірніми тінями. Голубина ніч надворі позасвічувала зорі.
Вітер розмовляє з ким?чим? з гаєм в реченні виступає додатком
Вітер шепче з ким?чим? з осокою в реченні виступає додатком
Хмаронька пливе за ким?чим? за сонцем в реченні виступає додатком
Хмаронька розстилає кого? що? поли в реченні виступає додатком
Хата сповнилась ким?чим? тінями в реченні виступає додатком
Ніч позасвічувала кого?що? зорі в реченні виступає додатком
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.