494) 1. Прочитайте текст. Підвалини нового українського театру в XIX столітті заклав Марко
Кропивницький, який зібрав прекрасну трупу акторів. Йому вдалося
з талановитих особистостей створити колектив, де кожен доповнював
своєю грою гру інших. Він написав понад сорок драматичних творів,
мав хист композитора писав пісні. Не забув і про дітей, для яких
створив п'єси «Івасик-Телесик», «По щучому велінню».
2. Випишіть займенники. До кожного з них доберіть і запишіть ще
по одному займеннику відповідного розряду.​

Що необхідно для того, щоб наші міста й села стали чистішими? на мою думку, треба почати з себе. кожен має припинити кидати обгортки від цукерок й морозива просто на землю, а викидати їх у спеціальні сміттєві баки, адже чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. та й цього не достатньо, адже цим забруднення рік і повітря  не зупинити. для цього вже потрібні чесні чиновники, які не дозволяли би і фабрикам не користуватися спеціальними фільтрами і все контролювали, аби не було так, як в одному місті. там вже директори підприємств не мають жодної совісті і вночі, коли всі жителі того міста сплять, випускають у повітря дим, який заполоняє все небо і якщо поглянеш на небо, то побачиш його страшним: хмари всі коричнево-червоні стоять. коротше, щоб міста й села стали чистішими потрібні відповідальні люди, які не залишають за собою сміття, та совісні чиновники й керівники заводів, які б не забруднювали повітря та воду.

на початку жовтня ледве помітною лісовою стежкою, яка звивалася між старезних дубів, ішла дівчинка років тринадця­ти. на ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й бі­ла хустинка, як терен-цвіт. і ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки, її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на самісінькій верхівці дерева.

дівчинка несла книжки й зошити. вона поверталася додому зі школи, йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою, і тільки іноді під її черевиками, взутими на босу ногу, стиха хрускали суха гілочка або жолудь.

стежка зненацька повернула праворуч, обминаючи круту гору. і тоді стало чути, як весело видзвонює у тиші вода. про­зорий струмок перетинав стежку, і через нього було перекину­то кладку з сухої деревини.

дівчинка сіла над струмком, поклала біля себе книжки й почала задумливо бовтатись у воді руками.

руки дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі й подряпані. хустинка в неї зсунулася набік, і з-під неї виби­лась хмарка лляного волосся, білого й легкого, як пух,— дмухне  вітрець, так воно й розлетиться навколо. і тепер дівчинка ста­ла дивно схожою на кульбабу. в школі подружки так і клика­ли її завжди: улянка-кульбабка.