5. Перебудуйте сполучникові речення на безсполучникові. Визначте смислові від- ношення між частинами безсполучникових речень
Не бійся визнавати свої помилки, бо чим більше визнаєш, тим менше потім зробиш.​

«Земля! Скільки усього є на ній. Це і моря, океани, річки, озера, тварини й птахи, скільки зелені різноманітної! А яка неповторна краса лісу! Ще з дитячих років мені подобалося бувати у ньому. Часто бігала туди, прислуховувалась до шелесту листя, коли воно з вітром розмовляло, вдихала аромат лісових квітів. А яку насолоду відчувала вдихаючи рано-вранці чисте повітря лісу. Він дрімав піднісши вгору горді крони. Навкруги тиша. Спокій…Я вважаю, що багато з нас люблять ліс. Коли, стомившись від міської метушні, можна хоча б на годинну зануритись у царство природи, побавити себе співом птахів, запахом хвої чи шелестінням листя, пройтися лісовими стежками, відчути себе на одинці з природою. А яке задоволення – взяти кошик і вирушити по гриби та ягоди…Тому і ставитися до лісу необхідно дбайливо. Бо він, як усе живе, потребує піклування. Це лише на перший погляд: росте собі і росте. А скільки треба докласти зусиль, щоб забезпечити йому здоровий і правильний догляд…Ми також не повинні бути байдужими до збереження природи. Потрібно насаджувати нові сади, алеї, сквери, ліси, щоб природа нашого краю була багатшою, сприяти дбайливому ставленню до наших зелених друзів, бо вони очищують повітря, озеленюють міста, дихають свіжою прохолодою у спекотні дні літа…Ми розуміємо усю користь того, що дають нам зелені насадження. Але чому ж тоді так безжалісно нівичимо їх? Тільки байдужі і черстві люди можуть не помічати і не розуміти краси природи. Тому найголовніше побачити цю красу і зберегти її для наступних поколінь.»

2 місце – Юлія Федоренко, учениця 7-го класу Сушківського навчально-виховного комплексу:“Для кожного з нас краса природи пов’язана перш за все з пейзажами рідного краю. Для мене у цих спогадах завжди постає сосновий бір. Ліс навколо мого рідного села – рукотворний. Боже ж мій, скільки у нього вкладено людської праці! І тепер, на колись небезпечних своєю сипучістю піщаних пагорбах, височіють зелені велетні. Як добре мені між них! Лежу на м’якій хвойній перині, поглядаю вверх на голубе в білих клаптях хмар небо, а дерева своїм шумом заколихують, а дихається так легко-легко, - не повітря, а ароматний бальзам! Дихаєш – не надихаєшся!Крім цих задоволень, які дає нам ліс, він ще є і джерелом високоякісних і екологічно чистих будівельних матеріалів, палива і багато чого іншого.Ліс – це зелені легені планети, джерело життєдайного кисню. Жаль, що багато людей цього не розуміють, і над нашим зеленим другом все частіше зависає вбивча сокира.За наших днів охорона лісу залежить тільки від нас самих, і саме від нас залежить, що ми передамо у спадок своїм нащадкам: буйно-зелені ліси й повноводні ріки, чи безмежні простори спустошеної землі.”

3 місце – Вікторія Мельничук учениця 7-Б класу Лисянського навчально-виховного комплексу „ЗОШ I-III ст. №1 - гімназія”:“Ви бачили хворе дерево? Обвисле гілля, пов’ялі листочки, сухі незграбні гілочки, потріскана кора... У хворобі дерева досить часто винна людина. Іноді, не задумуючись над скоєним, ми прибиваємо шпаківню до дерева гвіздками, нібито допомагаючи птахам і лісу. Але ж, разом з тим, ми наносимо рану деревам. Ми самі, своїми руками робимо з дерев хворобливих інвалідів, які не скоро, а то й ніколи не зможуть загоїти свої рани. А що треба робити з хворим деревом?Згадую поїздку до Шевченкового дуба, до дуба Максима Залізняка... Ці велетні прожили не одну сотню років. Вони важко хворі, але хвороби їхні від старості. І тут люди виступили на їх захист. Вони лікують, вони допомагають підтримувати старезні-гілки стальними опорами, заповнюють старі дупла розчинами, аби хвороба не зруйнувала деревину з середини. Людина підживляє цих дідів-старійшин, аби прийдешні покоління не забули свою історію.Я переконана, що дерево – це живий організм. Він дихає задля того, щоб дихали ми. Він росте задля нашої радості і багатства. То ж, люди, бережіть дерево! Бережіть ліс! Ліс – це легені планети, це неоціненне багатство природи. І це не просто слова. Це моє глибоке переконання.”

Рушники — це символ України, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символіка червоного кольору. З літописів відомо, що під час весняних заклинальних обрядів дерева обвішувались «убрусами». Рушник у давнину відігравав важливу роль, на ньому вишивалися священні язичницькі зображення. Це були «язичницькі іконостаси», сповнені глибокої архаїки.Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам'ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.Мотив дерева-квітки — один з найулюбленіших у шитві рушників. Його семантика сягає у глибину віків і пов'язана з язичницькою міфологією. Священне дерево життя є символом матері-природи. Характерно, що давні образні міфологеми, як і символіка червоного кольору, збереглися на рушниках, що мали обрядове значення й були знаком-символом. Мотив дерева-квітки впродовж тривалого часу зазнавав модифікації й щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народних майстрів.