Було це багато років тому. Коли я ще була(був) маленькою(маленьким). Я грала(грав) зі своєю бабусею у міському сквері. Граючи, я як і всі інші діти бігала(бігав), лепила(лепив) пасочки, гойдалася(гойдався) на гойдалках та раділа(радів) дитинству. Ось так було і того дня. Ми з бабусею вже збирались йти додому. Як недалеко від нас гралася дівчинка, яка тоді на думку моєї бабусі напевно загубилася. Ми підійшли до неї, як вона раптом почала плакати. Бабуся запитала чому вона плаче? А вона відповіла їй бурмочачи під носа, що загубила матусю і не знає що їй робити. Я невагаючись,одразу взяла(взяв) їі за руку і повела(повів) шукати батьків дівчинки. Поки ми шукали їі маму, ми познайомилися. Хоча ми тоді майже не вміли ще балакати, але я все одно запам'ятала(запам'ятав) цей день на завжди. Згодом, ми знайшли їі матусю, яка також бігала по скверу,шукаючи доньку. Ось так ми стали найкращими друзями. І навіть товаришуєм зараз.
Але хіба ми люди: пройшоаши сто доріг, завершивши тисячу справ не прагнемо до отчого порогу ,до калини, що росте на розі хати? поклавши крила на велику спеку, стоїть над степом сірий журавель. похибки друзів: за вийнятком зради, ми повинні терпіти ,або виправляти. там ,за горами, вже давно день, а тут ,на дні міжгір'я, ще ніч. годі вже панами сидіти : згорнувши руки . на лівобережжі ,замість верб і чагарників ,видно погорблені смуги темені . я ненавиджу тих, хто не сіявши жнуть ,що садів не садивши, плоди об'ї . із вирію летять ,курличучи ключі.
