5. У переносному значенні вжито виділене слово в реченні: А А в головах на весілля не подушка, а каміння.
Б Довго ми оббивали пороги різних канцелярій, роздаровували вельможним
панам та підпанкам усе, що привезли з собою, але так нічого й не добилися. В Мій батько був ширмачем, і я ширмач.
Г Ти бачив таких адійотів?
6. Діалектні слова вжито в реченні:
А В міщанській одежі і в рідному вінку, занесена сюди богзна-відкіль вітрами, дивується вона чужинському танку.
Б Ви лягайте, а я борзо зладжуся й піду, і за годинку буду знов тут. В Щороку цариця все більше обмежувала запорозькі вольності.
Г Дорога й праця – сестри рідні і благовісниці живі.
7. Установіть відповідність між фразеологізмом та його тлумаченням:
1 ходіння по муках 2 ахіллесова п'ята
3 проходить червоною ниткою 4 вивести на чисту воду
А складний життєвий шлях Б викрити когось
В правильний напрямок
Г провідна ідея твору
Д слабке, вразливе місце людини або справи
8. Установіть відповідність між специфічно українським словом (виділене слово в синонімічному реченні):
1 грубий 2 крик
3 поле
4 отара
А Перед самими жнивами подув східняк, і найбільший лан пшениці «попав під запал».
Б Передній край галасу не любить.
В Ми дивимось на його дебелі старечі руки... і все більше проймаємось
співчуттям до старого.
Г Перехопившись через розбитий чередою пісок, виїжджаємо на пагорб, і далі перед нами відкриваються... поля кукурудзи!
Д А хміль нуртує душу.
9. Позначте речення, у якому використано омоніми:
А Ти будь не скупердяй, не скнара і знай батьківські заповіти.
Б Якщо у тілі душа крилата – що їй хороми, що їй палати.
В Веснонько любая, часу не гай, якнайскоріше прилинь у наш гай.
Г Народові потрібні не виграні битви, не втішання славою і волею, а майбуття.
10.Установіть відповідність між фразеологічними антонімами: А сховатися у шкаралущу
Б попасти в тенета
В зі шкури пнутися
Г зривати личину
1 брати за барки
2 відкрити душу
3 пальцем не ворухнути 4 виходити з рівноваги 5 вискочити на сухе
6 надягати машкару
7 зв'язати руки
11.У котрому рядку вжито синонімічні фразеологізми: А гомеричний сміх, умивати руки, поцілунок іуди
Б дамоклів меч, у поті чола, вавилонське стовпотворіння В хоч греблю гати, як зірок у небі, як води уморі
Г вушко голки, спалити халяви, ні за цапову душу
12.У котрому рядку всі слова є діалектизмами: А спузар, полум'я, іскра
Б крисанець, колиба, банно
В пшениця, острів, пароплав
Г кишеня, дідич, криголам
У старого батька Орла був син одинак і звали його Орлик. Виросло вже те Орля, у пір’я вбралося, прийшов час на власний хліб переходити. От батько йому і каже:— Сину, летимо в поле за їжею. Я навчу тебе самостійності. Ти повинен уміти сам себе годувати.— Не голодний я, тату, — мовило Орля. — Та й те поле таке порожнє, чи водиться там щось путнє?Засумував батько, та виду не подав. Мудрим був, вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок. Тому здійнявся і полетів сам.Як раптом до Орлика підповз степовий Вовк.— Добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив, злизав слиньки.— Ти хто такий, — витріщився на нього птах, — що від тебе так тхне?— Я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше клацнув зубами. Йому дуже вже не хотілося полохати молодої пахучої птиці.— А чому такий смердючий? — скривилося Орля.— Бо багато рухаюся, на здобич полюю. Не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила!— Як це? — роззявив дзьоба Орлик.— Дуже просто. Ти даєш мені одну пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якийсь харч. Ось так твої крила можуть тебе годувати.— Цікаво, — розплився у задумливій усмішці молодий Орел. — А батько мені такого не казав.— Та що там твій батько тямить? Він уже старий, щоб літати в ногу з часом.— Гаразд, — не довго думаючи, погодилося Орля, бо в животі давно бурчало й вельми хотілося їсти. — Пір’їна, так пір’їна! Тільки ти мені спершу їжу принеси, а я тоді тобі пір’їну дам, а то раптом ще обдуриш… Знаю я вас, вовків.— Не хвилюйся. Я даю слово, і дотримаюся його, — сказав хижак і помчав у бік поля.Так була укладена таємна угода між старим хитрим Вовком та молодим лінивим Орлом. Тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці невисокої гори й обмінювалися гостинцями. Вовк приносив свіжу їжу, а Орля йому за це давало пір’їну.Минуло літо. Настала осінь. Повіяли холодні вітри, стали йти проливні дощі. Зголодніло, змерзло Орля, сіло дожидати Вовка. А його цього дня все не було та не було. І геть увечері, коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах темрява від невимовного голоду, прийшов Вовк.— А тепер я тебе з’їм, — сказав він і голосно клацнув зубами.Орля стало втікати, махати крилами, але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як відомо, не літають. Довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не зміг його перемогти. Знепритомнів і впав на землю. Схопив його Вовк і поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати.Летів тією місциною батько Орлика. Бачить, Вовк когось волочить. Не впізнав він свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз. Але потім передумав і вирішив урятувати пташину. Повернувся та стрімголов кинувся на Вовка і став клювати його в голову. Робив він це так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі.Орля розплющило очі й побачило батька. Тільки тепер воно зрозуміло, якою цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна. Звелося на лапки й мовчки пошкандибало до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти.