5. уподібнення приголосних відбувається при вимові кожного слова
а зсипати, дужка, розпач, жінці;
б освітній, зарядка, молотьба, розжувати;
в якби, зшити, навесні, ягідки;
гзжовкнути, ніжність, квітчання, усмішці;
длегкий, екзамен, ліжко, безсердечний.
a dr
or or
to a поо
ал
.​

Подвоєння приголосних утворюється:

1. При збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і пост­фікса, частин складноскорочених слів): роззнайомитися, оббігти; сон - сонний, туман - туманний; пасся, пере­нісся; міськком, юннат.

2. У прикметниках на -?енн(ий), -?анн(ий) (-?янн(ий)) зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, прощенний, нездоланний, невпізнанний, незрівнянний.

3. У словах бовван, Ганна, лляний, овва, ссати і похідних від них.

Подовження приголосних д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і] відбувається:

1. В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): зілля, зіллям, у зіллі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч, знань, знарядь.

Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається: відчуття – відчуттів, відкриття – відкриттів.

2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду): суддя, судді, суддею, суддю, суддів; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею; стаття, статті, статтею (але – статей).

3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним: зав’язь – зав’яззю, повінь – повінню, відстань – відстанню, ніч – ніччю, Січ – Січчю, суміш – сумішшю, подорож – подорожжю.

Якщо в називному відмінку однини основа закінчується на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається: радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.

4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.

5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.

Футбол (англ. football, від foot — нога і ball — м'яч), спортивна командна гра, в якій спортсмени, використовуючи індивідуальне ведення і передачі м'яча партнерам ногами або будь-який ін. частиною тіла, окрім рук, прагнуть забити його у ворота суперника найбільша кількість разів у встановлений час. У команді 11 чіл., у тому числі воротар. Ігровий спеціально розмічений прямокутний майданчик — поле (110—100 ´ 75—69 м-код — для офіційних матчів) має зазвичай трав'яний покрив. Довжина кола м'яча по діаметральному перетину 680—710 мм , маса 396—453 г . Час гри 90 мін (2 період-тайми по 45 мін з 10—15-хвилинною перервою). На відміну від ін. ігор з м'ячем торкатися до нього руками вирішується лише воротареві (в межах штрафного майданчика), останнім гравцям — при вкиданні м'яча в гру із-за бічної лінії. Істотно впливає на тактику Ф. правило «положення поза грою» — спортсмен, що знаходиться на половині поля суперника, має право приймати м'яч від партнера за умови, що між ними і лінією воріт знаходиться не менше двох гравців противника, включаючи воротаря. За порушення правил призначаються штрафні удари по вільно лежачому м'ячу (при віддаленні від нього гравців команди-суперника не менше чим на 9 м-коду ); за порушення в штрафній площі — 11-метровий удар (пенальті) по воротях, воротарем, що захищається лише, стоїть на їх лінії. Регламент деяких змагань по Ф. передбачає при нічийному результаті зустрічі додатковий час або серії пенальті для виявлення переможців; для матчів дітей і молоді — скорочення часу гри і розмірів поля.