5 Установи відповідність між персонажами поеми та їхніми репліками. 1 посли Енея;
А «Здоров, синашу, ма дитятко! <...>
2 Анхіа;
Чи се тобі таки не стидно,
3 Еней:
Що довго я тебе тут ждав?»;
4 Зевс.
Б «Хваліте, — крикнув,
братця, Бога!
Гребіте дужче якомога,
От Тібр перед носом у нас...»;
в «Мовчіть!.. Чого ви задрочились?
Чи бач, у мене розходились?
Я дам вам зараз тришия!»;
г «Батечку, Зевес!
Дай моєму Даресу сили,
Йому хвоста щоб не вкрутили...»;
Д«Енеус нoстер магнус панус
І славний троянорум князь,
Шмигляв по морю, як циганус,
Ад те, орекс! Прислав нутк нас».
- Слухай, Назаре, а як ти думаєш, хто такий кумир?
- В якому сенсі?
- Ну, можеш ти пояснити, що це слово означає? Як ти його розумієш, і як його взагалі тлумачити?
- А, ось ти про що... Можу пояснити, якщо ти не знаєш. Кумир - це людина, яка нас приваблює, на яку хотілося б бути схожим.
- Ну, я приблизно так і думав. А у тебе є такий кумир?
- Можна сказати, що є. Я б хотів бути схожим на футболіста Андрія Шевченка, і не лише зовнішністю, а й характером, вчинками... А тобі хтось подобається, Таню?
- Мені теж одна людина подобається, і я б хотіла бути на неї схожою...
- І хто це?
- Ти тільки не смійся, добре? Це Коко Шанель.
- Я таке ім"я чув, але вже не пам"ятаю...
- О, це відома модельєрка, дизайнерка модного одягу. Вона француженка...
- Так, французи на цьому непогано знаються.
- Я б теж хотіла бути дизайнеркою, і зараз я намагаюся навчитися цього. Я створюю моделі для себе та для мами. Вона мене надихає...
- Хто? Мама чи Коко?
- Обидві!
Ще тоді, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в Черемош вінки,, хай причарують серце милого навіки.
Однієї такої ночі дівчата плели вінки. Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед них. Вона забрела далеко в ліс та й заблукала.
Злякалася Лада, опинившись в нічному лісі. Почала кликати своїх подруг. Та дарма, вони її не чули.
А в лісі творилися справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині танцювали лісові мавки. А під кущами розквітали небачені квіти.
Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого вінка. І сталося диво, засвітився вінок голубуватим світлом. І почула дівчина тихий голос:
- Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки - то п'ять засад щасливого подружнього життя. Перша пелюстка - то краса, друга - ніжність, третя - незабутність, четверта - злагода, п'ята - вірність.
Замовк голос, стало тихо-тихо. Почало світати. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було.
Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?
Підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:
- Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?
Мовчки простягнула дівчина йому свій вінок.
Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.