5. Від поданих прикметників утворіть усі можливі форми ступенів порівняння і, дібравши іменники, складіть з ними словосполучення.
Ясний, білий, сумний, веселий, міцний, чистий, тихий, швидкий, глибокий, близький, синюватий, далекий, ніжний, великий, приємний, мудрий, розумний
Великий Мінгунський Дзвін (М'янма)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дзвін (значення).
Дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). Дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. В давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий іб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. Такий іб практикують і до нині. Але є й карельйони[джерело?].
Зміст
1 Історичний нарис
2 Найвідоміші дзвони
3 Будова дзвона
4 Виготовлення дзвонів
5 Дзвін у православ'ї
5.1 Види церковного дзвону
5.2 Зв'язок дзвону з Старозавітньою традицією використання сурм.
5.3 Ранньохристиянськ скликання віруючих на богослужіння.
5.4 Била і клепала
5.5 Поява дзвонів
5.6 Асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями
6 Дзвін у слов'янській міфології
6.1 Дзвін і сфера містичного
6.2 Магічні властивості
6.3 Асоціації та повір'я
7 Музей дзвонів
8 Фестиваль дзвонів
9 Інше вживання дзвонів
10 Прислів'я, мовні звороти
11 Див. також
12 Примітки
13 Джерела
Історичний нарис
Дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. Одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.
Більша частина історії дзвонів у Європі тісно пов'язана з історією християнства. Перше використання дзвонів в християнській Європі церковне передання приписує Св. Павлину, єпископу Ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю Кампанія, де розташована Нола. Історичні пам'ятки Заходу згадують про дзвони лише в VII ст. при храмах у Римі та Орлеані. Значного поширення на Заході дзвони дістали у VIII ст.завдяки Карлу І Великому. Виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. На православному Сході дзвони вперше з'явились в IX столітті за імператора Василя І Македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.
Про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини ХІ століття, їх походження на думку істориків — Західна Європа. Перша літописна згадка про дзвони на Русі датована 1066 роком. У Києві дзвони були при Десятинній та Іринінській церквах. Також згадуються дзвони у храмах Новгорода (XI століття), Полоцька, Новгород-Сіверського і Володимира-Волинського (кінець XII століття). У літописах згадуються також майстри дзвонової справи Суздаля та Києва.[3] Найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у Києві на Подолі. Величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]
Разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. Але, що дивно, Русь запозичила дзвони зовсім не з Греції, звідки прийняла православ'я, а із Західної Європи. В Руській Церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. З XIV ст. на Русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. Дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі XVI—XVII ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, складаючи з ним одне ціле.
Такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. Прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у Михайлівському монастирі і Софії київській, що знаходяться в Україні, а саме у місті Києві. Поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є Володимирський собор у Києві) або в окремо стоячих дзвіницях. Виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. Крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.
Дзвіниця духовно може означати гору, з якої Господь благовістив Євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться ігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід Христа і початку вічного ідеях.
Объяснение:
1) Мы вышли на поляну, где рос огромный дуб. [ … ], (где…).
(определительное придаточное предложение, вопрос «какую? которую?»)
2) Молодость привлекает тем, что имеет будущее. [ … ], (что…).
(изъяснительное придаточное предложение, вопрос косвенных падежей «чем?»)
3) Он пошел туда, где узкой полоской чернел лес. [ … туда ], (где…).
(придаточное места, вопрос «куда?»)
4) Хотя я недавно читал эту книгу, плохо помню её содержание.
(хотя…), [ … ]. (придаточное уступки, вопрос «несмотря на что?»)
5) Когда идешь в дальнюю дорогу, то уже не разбираешь погоды.
(когда…), [ то … ]. (придаточное условия, «при каком условии?» (когда=если)
6) Всегда отыщешь новизну вокруг, если меняешься сам. [ … ], (если…).
(придаточное предложение условия, вопрос «при каком условии?»
7) Недаром говорится, что мастера боится. [ … ], (что…).
(изъяснительное придаточное, вопрос косвенных падежей «что?»)
8) Чтобы не заблудиться в лесу, собирая грибы, я беру с собой компас.
(чтобы…), [ … ]. (придаточное цели, вопрос «зачем? с какой целью?»
9) Мне хотелось уйти туда, где можно спокойно предаться своим мыслям.
[ … туда ], (где…). (придаточное места, вопрос «куда?»)
10) Как только мы вошли в лес, сразу попали на тропинку.
(как только…), [ сразу… ]. (придаточное времени, вопрос «когда?»)
11) Наперёд не угадаешь, где найдёшь, где потеряешь.
[ … ], (где…), (где…). Два изъяснительный придаточных предложения, вопрос косвенного падежа «что?»)
12) Вновь я посетил тот уголок земли, где я провел изгнанником два года незаметных. [ …тот ], (где…). (определительное придаточное, вопрос «который?»)
13) Я вас любил так искренно, так нежно, как, дай вам бог, любимой быть другим. [ … ], (как…). (придаточное образа действия, вопрос «каким образом?»)
14) Там, где близ поверхности есть хотя бы небольшое количество меди, обязательно найдется и малахит. [ там, (где…), … ]. (придаточное места, вопрос «где?»)
15) Река так блестит и сверкает на солнце, что глазам было больно. [ так… ], (что…). (придаточное образа действия, вопрос «каким образом?»)
16) Легко работать, когда знаешь, что твой труд ценят.
[ … ], (когда…), (что…). Предложение с параллельным подчинением:
«когда знаешь» - придаточное условия (при каком условии?)
«что твой труд ценят» - это изъяснительное придаточное (что?)
17) Если рвёшь розы, думай о шипах! (если…), [ … ]!
(придаточное времени, «в какое время?»)
18) Не будьте равнодушны, ибо равнодушие смертоносно для души человека.
[ … ], (ибо…). (придаточное причины, «почему?»)
19) Я убежден, что настоящая воспитанность проявляется, прежде всего, у себя дома, в своей семье, в отношениях со своими родными.
[ … ], (что…). (изъяснительное, вопрос «в чем?»)
20) Знания, которые не пополняются ежедневно, убывают с каждым днем.
[ …, (которые…), … ].(определительное придаточное, вопрос «какие?»)