6 РАЗОМ треба писати кожне слово в рядку А краєзнавчий, лісосмуга, Інтернет/клуб Б волелюбний, фото/гурток, міні/футбол В пусто/цвіт, відео/салон, вело/спорт гсон/трава, тишком/нишком, кімната/музей
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.
Скільки існує людський рід, стільки йде боротьба за незалежність, свободу, мирну працю на своїй землі, за свою родину. І українські думи, і руські билини сербські юнацькі пісні розповідають нам по далеке минуле, у якому людей різних національностей поєднувало одне: бажання жити у злагоді, ростити дітей, пишатися ними, вчити їх цінувати життя. Але завжди були такі, кому не до вподоби чужі мрії про щастя, вони намагалися зруйнувати, знешкодити все, щоб володіти не тільки чужими землями, а й чужими душами. І всюди зустрічали опір.
Відтоді, як відбулася битва на Косовому полі між сербами і турецькими полчищами, минули віки. Війна — трагедія для кожної людини. Не менше мужної щоб здобути перемогу, виграти війну, треба і тим, хто залишається вдома — матерям і дружинам. Дев’ять синів Юговичів виростила мати. Вони воювали у війську на Косовому полі, і всі склали голови, пе відступивши перед ворогом. Там і Юг- Богдан, батько цих доблесних воїнів. Свідченням того, що це були легені незрівнянної мужності, є милість Бога, який дав матері «очі соколині… білі крила лебедині». «Тож вона майнула на Косове», де й побачила синів і свого ми мертвими. Балада не описує сам бій, але за до деталей ми можемо уявити весь його жах. Цей жах уже в тому, що мати «бачить мертвих Юговичів дев’яв десятого — батька Юг-Богдана». Атрибутами їхньої слави є дев’ять списів, що в землю вбито, а на кожнім тім списі сидить ясен сокіл. Із соколом ми асоціюєм душі загиблих героїв. А ще при кожному воїні кінь стоїть юнацький, а ще кожному — лев прелютий. Кінь юнацький — це відвага, а лев прелютий — ненависть Юговичів до ворогів.
Звідки мужність у синів? Від батька Юг-Богдана, а ще від матері: коли «заіржв ли дев’ять добрих коней, заревіли дев’ять лютих левів, дев’ять соколів заклетотали сльози гіркої не зронила» матір, бо «тверде старенька мала серце». А чому не плаеш мати? Вона розуміла: загинули сини за свободу землі рідної. Незламний твердий дух виявляє мати, коли плачуть невістки, що водночас стали вдовами. І лише не витримало серце матері, коли два ворони-круки принесли старенькій юнацьку руку. «Серце тут напружилося в неї, з болю серце в неї розірвалось…»
Є у Харкові святі для кожного мешканця місця, які внесені у всі екскурсійні маршрути міста. Тут призначають побачення, сюди харків’яни неодмінно ведуть гостей, що приїхали до них здалеку. Тут можна побачити й іноземні делегації. Такі місця – дзвіниця Успенського собору, Покровський монастир, пам’ятник Т. Г. Шевченку. Пам’ятник великому Кобзареві посідає особливе місце у списку відомих місць столиці Слобожанщини. Відкритий 24 березня 1935 року, він і зараз залишається одним із найзначніших досягнень вітчизняної монументальної скульптури і є яскравим символом дружби і братерства українського і російського народів. Пам’ятник Тарасу Шевченку – своєрідна візитна картка Харкова. Дорогу до нього легко знайде навіть той, хто вперше приїхав до Харкова. Пам’ятник височіє між головною магістраллю міста – Сумською вулицею – і центральним майданом, який із здобуттям Україною незалежності дістав назву майдан Свободи.
Дуже вдало вибране місце, точно розраховані розміри монумента (його загальна висота 16,5 метра, висота статуї поета 5,5 метра), гармонійна підпорядкованість архітектурних і скульптурних елементів сприяли тому, що пам’ятник одразу органічно вписався в ансамбль міста. Пам’ятник стоїть у мальовничому місці – у саду імені Т. Г. Шевченка. Одна з алей саду веде до Національного університету імені В. Каразіна; по іншій алеї від пам’ятника можна потрапиш до ще однієї споруди, вартої уваги, – кіноконцертної зали «Україна». Цю зали кільцем обступили старі і молоді дерева саду Шевченка. Тут до саду примикав один із найстаріших в Україні зоопарків, історія якого налічує понад сто років.д Проте серцем цього дивовижного куточка Харкова є пам’ятник Кобзарю. | Бронзова статуя Шевченка піднята на тригранний пілон. Довкола нього на виступі, що поступово зростає, розташовані шістнадцять фігур, які уособлюй ють собою всю історію України. Уся ця складна композиція виростає з круглого східчастого підмурка.
Шевченко стоїть, ледве схиливши у задумі непокриту голову. Скульптор зупинив ту мить, коли поет збирався зробити крок – він увесь порив, увесь рух. На плечі накинуте пальто, права рука стиснута у кулак. У зовнішності поета, у його суворому обличчі, у зсунутих бровах, в енергійному жесті руки відчувається сила незвичайної людини, що присвятила своє життя і талант Україні, своєму народові, – людини, яка залишила потомкам велику творчу спадщину. На творчості Шевченка зросло чимало поколінь сучасних художників слова.
Скільки існує людський рід, стільки йде боротьба за незалежність, свободу, мирну працю на своїй землі, за свою родину. І українські думи, і руські билини сербські юнацькі пісні розповідають нам по далеке минуле, у якому людей різних національностей поєднувало одне: бажання жити у злагоді, ростити дітей, пишатися ними, вчити їх цінувати життя. Але завжди були такі, кому не до вподоби чужі мрії про щастя, вони намагалися зруйнувати, знешкодити все, щоб володіти не тільки чужими землями, а й чужими душами. І всюди зустрічали опір.
Відтоді, як відбулася битва на Косовому полі між сербами і турецькими полчищами, минули віки. Війна — трагедія для кожної людини. Не менше мужної щоб здобути перемогу, виграти війну, треба і тим, хто залишається вдома — матерям і дружинам. Дев’ять синів Юговичів виростила мати. Вони воювали у війську на Косовому полі, і всі склали голови, пе відступивши перед ворогом. Там і Юг- Богдан, батько цих доблесних воїнів. Свідченням того, що це були легені незрівнянної мужності, є милість Бога, який дав матері «очі соколині… білі крила лебедині». «Тож вона майнула на Косове», де й побачила синів і свого ми мертвими. Балада не описує сам бій, але за до деталей ми можемо уявити весь його жах. Цей жах уже в тому, що мати «бачить мертвих Юговичів дев’яв десятого — батька Юг-Богдана». Атрибутами їхньої слави є дев’ять списів, що в землю вбито, а на кожнім тім списі сидить ясен сокіл. Із соколом ми асоціюєм душі загиблих героїв. А ще при кожному воїні кінь стоїть юнацький, а ще кожному — лев прелютий. Кінь юнацький — це відвага, а лев прелютий — ненависть Юговичів до ворогів.
Звідки мужність у синів? Від батька Юг-Богдана, а ще від матері: коли «заіржв ли дев’ять добрих коней, заревіли дев’ять лютих левів, дев’ять соколів заклетотали сльози гіркої не зронила» матір, бо «тверде старенька мала серце». А чому не плаеш мати? Вона розуміла: загинули сини за свободу землі рідної. Незламний твердий дух виявляє мати, коли плачуть невістки, що водночас стали вдовами. І лише не витримало серце матері, коли два ворони-круки принесли старенькій юнацьку руку. «Серце тут напружилося в неї, з болю серце в неї розірвалось…»