6. Укажіть рядок, у якому всі слова – вказівні частки:
а) осьде, от, он, точно;
б) онде, тільки, майже, справді;
в) ото, то, ось, он;
г) ось, це, оце, воно, точно.
7. Укажіть рядок, у якому всі частки пишуть через дефіс:
а) як/би, казна/де, аби/хто, коли/сь;
б) як/от, хтозна/коли, сядь/бо, так/то;
в) таки/заспівав, взяв/таки, зроби/ж, де/коли;
г) поки/що, скинь/но, де/коли, ні/хто.
8. Укажіть речення, у якому частка ні виступає членом реченням:
а) На чужині не ті люди, тяжко з ними жити: ні з ким буде поплакати, ні
поговорити;
б) Оте її «ні» боляче різонуло по серці;
в) Ніхто ніде не гомонів;
г) Ні, я цього не зроблю.
9. З усіма частинами мови в протиставних сполученнях заперечна частка не
пишеться:
а) разом;
б) окремо;
в) через дефіс;
г) надають висловлюванню заперечного значення.
10. З дієприкметниками, якщо вони мають пояснювальні слова або входять
до складу присудка, заперечна частка не пишеться:
а) разом;
б) окремо;
в) через дефіс;
г) підсилює значення окремого слова.
- Чому ви не розважаєтесь разом з іншими?-вирішила запитати я.-Адже тут так весело.
-Весело.Але я вже не в тому віці, щоб бігати чи стрибати.-відповів він.
-Щоб було весело, не обов*язково стрибати чи бігати.
-А що ж я маю робити?-зацікавився дідусь.
-Коли я вас побачила, ви були такі сумні, що мені теж стало невесело.Може, вам просто посміхнутись?Просто так?
Він неочікуванно посміхнувся, і день здався мені кращим.
-Ти права.Мені справді стало веселіше.-відповів старенький, і з посмішкою пошкандибав собі далі.
Ніхто не хоче бути обманутим. Усі на світі люди хочуть довіряти, і хочуть щоб їм довіряли. Чи це можливо у сучасному світі? Чи можливо сьогодні прожити чесно, без брехні та обману? Більшість з вас подумки відповіло: ні. А хотілося б, чи не так? Та спершу погляньмо самі не себе.
Кажуть, людина притягує до себе таких самих людей, якою являється вона сама. Запитаймо себе: чи я завжди говорив правду, чи завжди був щирим та відвертим зі своїми друзями, колегами чи батьками? Я щиро сподіваюсь, що ваша відповідь на ці запитання буде стверджувальною. Я сподіваюсь, але сумніваюся. То ж чи справедливо вимагати від людей щирості, коли сам говориш брехню? Чи чесно картати їх за те, що вони сказали неправду, коли ти теж її кажеш? Чому ми хочемо жити зі світлим та відкритим поглядом, коли самі ж пускаємо порох комусь в очі? Тому що в тих самих чужих очах ми бачимо найменшу скіпку, і на помічаємо колоди у своїх. Тому що ми не усвідомлюємо, що самі є неідеальними, але підсвідомо свято віримо у це. Тому що так побудований наш світ: вимагати і при цьому не відповідати своїм же вимогам.
Чи можливо щось змінити? Це питання я змушена залишити риторичним, адже, відверто кажучи, я можу лише зізнатися: не знаю. Я не знаю, як створити світ і суспільство, побудовані на правді, і чи можливо це взагалі. Я думаю, що, як і у мене, у кожного з вас, шановні читачі, прослизнула єдина думка: потрібно починати з себе. Як би банально не звучала ця фраза, але вона – це та сама правда, яку ми всі шукаємо.
Якщо кожна людина хоча б у одному місті почне клопітку роботу у плані удосконалення самого себе, це місто стане моральною столицею країни, а пізніше, і усього світу. Головне – вірити в майбутню перемогу правди над брехнею, бо віра підіймає людський дух і, навіть в найскрутніші часи веде його під руки до кінця, а інколи і несе його на своїх руках.
Але якщо вам здається, що побороти брехню у світі і у собі неможливо, тоді згадайте мудрі слова нашого народу: «Не шукай правди в інших, коли у тебе її нема».