66 1. спишіть речення. над іменниками надпишіть відмінок і число (де
можливо). підкресліть іменники, що мають форми тільки однини або тільки множини.
1. жоржини квітнуть жовтим цвітом, кружляють бджоли
біля них (н. забіла). 2. минає літо, шелестить пожовкле листя
(т. шевченко). 3. у полі спить зоря під колоском і сонно слуха
думу колоскову, і сонна тиша сонним язиком шепоче саду сиву
колискову (м. вінграновський). 4. ми юними тоді були, дороги
кликали нас в мандри* (д. луценко). 5. життя найдужче виру-
вало на подолі (0. іваненко).
*müндри - рос. странствования.
1. обведіть номери складних речень. обґрунтуйте вживання в цих реченнях роз-
ділових знаків.
Зрада — це одне з найболючішого, що може пережити людина. Найстрашніше, коли отримуєш удар у спину від найдорожчої людини, навіть якщо це стосується дрібниці, чогось незначного й неважливого. Усе починається з малого. Я впевнена, що той, хто має можливість підставити в будь-якій ситуації, згодом зможе й зрадити. Я вважаю, що удар у спину забувати й прощати не слід нікому: ні коханій людині, ні другу, ні товаришу. Так, це важко витримати, та всі життєві ситуації роблять нас сильнішими.
Яскравим прикладом зради в родині є відома біблійна легенда «Каїн і Авель». Адам і Єва мали двох синів. Авель пас овець, а Каїн був землеробом. Перший був щирим, приносив жертву з чистою любов`ю. Другий — злий та жорстокий, усе робив тільки з необхідності, без страху Божого. Жертву, що приніс Авель, Господь прийняв, а ту, що Каїн — ні. Між братам зародилася заздрість. Каїн не міг пробачити того, що його жертву Бог не прийняв. Одного разу через заздрість Каїн убив свого брата в полі, де той пас овець. Найстрашніше, що вбивця навіть не покаявся перед Богом, а зухвало брехав, що не знає куди зник Авель. За страшний злочин Господь покарав Каїна, зробивши його вигнанцем і блукачем по землі.
Думаючи про біблійну легенду, не можу не згадати й твору Ольги Кобилянської «Земля». Це соціально-психологічна повість. Особисто для мене «Земля» є одним з найкращих творів, у якому описується життя простих селян. За основу повісті письменниця взяла реальні події. Ольга Кобилянська показала трагедію братовбивства, що трапилася в родині Федорчуків. Письменниця хотіла доказати, що не люди живуть для землі, а навпаки. Івоніка та Марічка Федорчук мали двох синів. Михайло та Сава були абсолютно різними. Хлопці мали різні погляди на життя, інтереси, смаки. Михайло, старший син, був дуже спокійним, працьовитим, не мав шкідливих звичок, а також дуже вродливим: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою». Сава був нервовим, конфліктним, любив випити, щось украсти, стріляти звірів заради розваги: «Росте й горнеться кудись… на не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться». Сава боявся, що батьківська земля дістанеться Михайлу Однієї ночі брати пішли до лісу за жердинами, щоб полагодити тин. Другого дня Михайла знайшли в лісі вбитим. Виявилося, що Сава вбив свого брата. Таким чином землю ніхто з хлопців не отримав. Старший брат загинув, а молодшого батьки позбавили ділянки. Земля для селянина є тим, заради чого можна піти на вбивство...
Отже, я точно знаю, що ніколи не можна зраджувати своїх рідних та друзів, свою Батьківщину. Треба жити в мирі й злагоді. Заздрість, зло, зрада руйнують взаємовідносини між людьми.
Особисто для мене, доброзичливість - повсякденна справа і я не вбачаю у ній нічого складного. Та є такі люди, що лише у певному суспільстві стають доброзичливими, і при цьому докладають багато зусиль. Іноді я замислююся над тим, що це за тип людей. Якщо ти з малечку любиш поважаєш людей, то своє ставлення до них проявляєш тільки у теплих відносинах, і важливим інструментом тут слугує доброзичливість. Та напевно є люди, що відштовхують від себе суспільство, через різні причини - можливо, хтось не вгодив чи образа затаїлася на серці. Через, здавалося, такі різні дрібнички ці люди замикаються у собі і не хочуть ділитися своїм добром з іншими. Для них доброзичливість стає чимось неосяжним і далеким. Я зовсім не розумію таких людей, і вірю, що цу нашому суспільстві їх небагато.