На західному узбережжі сучасної Греції, близько 150 кілометрів на захід від Афін, розташовувалося стародавнє місто Олімпія, слава про яке поширювалася далеко за його межі. За переказами, саме тут Зевс вступив у боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроном, який пожирав своїх дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Урятований матір’ю, змужнілий Зевс переміг Крона.
На честь цієї перемоги було започатковано Олімпійські ігри, що вперше відбулись у 776 році до н. е. Минуло більше двох століть, і в 456 році до н. е. в Олімпії архітектор Лібон збудував храм, присвячений Зевсу, що став головною святинею міста. Оскільки на той час міць Давньої Греції постійно зростала, храм здавався надто простим. Було вирішено поставити в ньому величну статую Зевса Олімпійського. Головним архітектором здійснення цього завдання призначили афінського скульптора Фідія.
Майстер почав закладати статую близько 440 року до н. е. Роком раніше він розробив техніку, щоб підготувати безліч золота й слонової кістки для будівництва. Фідій вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.
Коли будівництво статуї заввишки понад 12 метрів було завершене, їй ледве вистачило місця в храмі. Античний географ Страбон писав: «Хоч сам храм дуже великий, скульптор критикується за те, що не врахував реальне співвідношення пропорцій статуї до храму. Він показав Зевса посадженим на трон, але з головою, яка майже упирається в стелю, щоб у нас складалося враження, що якщо Зевс встане, то головою дістане даху храму».
Велич і краса статуї Зевса Олімпійського настільки вразили сучасників, що скульптура була визнана одним із семи чудес світу.
Твори давніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ давньогрецького божества. Фідій зобразив Зевса, який сидить на троні. Оливковий вінок прикрашав голову бога, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг. Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за до бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі зі слонової кістки й золота (така техніка називається хрисоелефантинною).
Обличчя й руки були зі слонової кістки, волосся, борода, вінок, плащ і сандалі - із золота, очі - з коштовних каменів. Мандрівники, які бачили Зевса в Олімпії, називають дивними поєднання в його лику владності й милосердя, мудрості й доброти. Трон був зроблений з дерева й покритий золотом і слоновою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки Ніки - богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали харити - богині краси, дочки Зевса й Гери.
Перед п’єдесталом був улаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевксінським каменем і білим мармуром. Зі слів давньогрецького письменника Павсанія, басейн служив для стоку залишків оливкової олії, якою регулярно змащували статую (олія зберігала слонову кістку від розсихання). Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса й освітлювало його голову. Відвідувачам здавалося, що сяйво йде від самого лику божества.
Нащадки високо цінили витвір Фідія. Знаменитий оратор і політичний діяч Риму Цицерон назвав Зевса Олімпійського втіленням краси. Римський письменник і вчений Гай Пліній Старший вважав скульптуру незрівнянним шедевром.
Протягом багатьох років храм в Олімпії приваблював відвідувачів з усього світу. У І столітті римський імператор Калігула спробував перевезти статую до Рима. Проте його спроба зазнала невдачі.
Після того як у 391 році імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри, храм було закрито. Із часом споруду пошкодили землетруси, обвали, пожежі й повені. Багаті греки перемістили статую Зевса до палацу Константинополя. Там вона зберігалася, поки не була знищена великою пожежею в 462 році (3 посібника).
Так трудно говорить о любви, даже о любви к своей Родине. Подразумевается, что каждый человек любит свою Отчизну и уважает свой народ. Но имеем ли мы право говорить о любви, если еще пока ничего не сделали для своей Родины? Любовь к своей стране приходит со временем. Только с возрастом человек понять свое истинное отношение к Родине Ведь эта любовь состоит из многих составляющих: это и патриотизм, и гордость за подвиги и успехи граждан, и любование красотой и природными богатствами, и древняя интереснейшая история и еще много — много всего, из чего складывается это емкое и поразительно стойкое понятие — любовь к Родине
Нас воспитывают патриотами; мы часто говорим о своей Родине – Республике Казахстан, мы гордимся ее достижениями, ее богатой историей и культурой, ее дружелюбным народом, ее прекрасной природой, богатствами ее недр и миролюбивой внешней политикой, но что такое патриотизм и что значит быть патриотом?
Быть патриотом – это не только любить Отечество, но и жить с ним одной судьбой: защищать его, хорошо знать историю своей страны, знать государственный язык, соблюдать обычаи и традиции своего народа, работать и учиться на благо своего государства, своей Родины.
Что бы я могла сделать для своего государства? Я думаю, что если придет час испытаний, то и я, как тысячи молодых людей, встану на защиту ее рубежей и ее независимости, буду до последнего вздоха отстаивать наше право на свободу, на жизнь, на язык и обычаи, на самостоятельность нашего государства.
Что еще я могла бы сделать для своего государства? Я знаю, что буду честно работать для процветания своей Родины. Буду ставить общественное выше личного, ведь Родина одна для всех нас, семнадцати миллионов казахстанцев, и если каждый внесет свою, пусть небольшую, лепту мы станем первыми среди первых, весь мир узнает о моей стране — Республике Казахстан!
А сейчас, пока я еще подросток, у меня тоже есть свои обязанности, которые я должна выполнять, так как чувство долга формируется с детства. Я стараюсь хорошо учиться, заниматься спортом, участвовать в интеллектуальных конкурсах, делать не только то, о чем меня просят, но и стараться сделать как можно больше, ведь это нужно для моей школы, моего села, нашего района, области, а значит для моей Родины.
Я мечтаю о том, чтобы в любом уголке земного шара знали о том, как прекрасен, богат и могуч наш Казахстан. Чтобы где не прозвучало имя нашей Родины, там люди смотрели бы на нас с восхищением и немного с завистью, ведь мы – граждане великого государства, мы уверенно смотрим в будущее, ведь мы – казахстанцы, и мы строим новый свободный город!
ЗЕВС ОЛІМПІЙСЬКИЙ
На західному узбережжі сучасної Греції, близько 150 кілометрів на захід від Афін, розташовувалося стародавнє місто Олімпія, слава про яке поширювалася далеко за його межі. За переказами, саме тут Зевс вступив у боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроном, який пожирав своїх дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Урятований матір’ю, змужнілий Зевс переміг Крона.
На честь цієї перемоги було започатковано Олімпійські ігри, що вперше відбулись у 776 році до н. е. Минуло більше двох століть, і в 456 році до н. е. в Олімпії архітектор Лібон збудував храм, присвячений Зевсу, що став головною святинею міста. Оскільки на той час міць Давньої Греції постійно зростала, храм здавався надто простим. Було вирішено поставити в ньому величну статую Зевса Олімпійського. Головним архітектором здійснення цього завдання призначили афінського скульптора Фідія.
Майстер почав закладати статую близько 440 року до н. е. Роком раніше він розробив техніку, щоб підготувати безліч золота й слонової кістки для будівництва. Фідій вирізав і ліпив частини статуї, перш ніж вони могли бути зібрані в єдине ціле в самому храмі.
Коли будівництво статуї заввишки понад 12 метрів було завершене, їй ледве вистачило місця в храмі. Античний географ Страбон писав: «Хоч сам храм дуже великий, скульптор критикується за те, що не врахував реальне співвідношення пропорцій статуї до храму. Він показав Зевса посадженим на трон, але з головою, яка майже упирається в стелю, щоб у нас складалося враження, що якщо Зевс встане, то головою дістане даху храму».
Велич і краса статуї Зевса Олімпійського настільки вразили сучасників, що скульптура була визнана одним із семи чудес світу.
Твори давніх істориків, археологічні знахідки (невеликі копії, зображення на монетах) донесли до нас скульптурний образ давньогрецького божества. Фідій зобразив Зевса, який сидить на троні. Оливковий вінок прикрашав голову бога, борода хвилястими пасмами обрамовувала його обличчя, з лівого плеча спадав плащ, що прикривав частину ніг. Фігура Зевса була виконана з дерева, і на цю основу за до бронзових і залізних цвяхів, спеціальних гачків кріпилися деталі зі слонової кістки й золота (така техніка називається хрисоелефантинною).
Обличчя й руки були зі слонової кістки, волосся, борода, вінок, плащ і сандалі - із золота, очі - з коштовних каменів. Мандрівники, які бачили Зевса в Олімпії, називають дивними поєднання в його лику владності й милосердя, мудрості й доброти. Трон був зроблений з дерева й покритий золотом і слоновою кісткою. Ніжки трону прикрашали фігурки Ніки - богині Перемоги. Ручки трону підтримували сфінкси, а його спинку прикрашали харити - богині краси, дочки Зевса й Гери.
Перед п’єдесталом був улаштований невеликий басейн, викладений блакитним елевксінським каменем і білим мармуром. Зі слів давньогрецького письменника Павсанія, басейн служив для стоку залишків оливкової олії, якою регулярно змащували статую (олія зберігала слонову кістку від розсихання). Світло, що проникало крізь двері темного храму, відбиваючись від поверхні рідини в басейні, падало на золото одягу Зевса й освітлювало його голову. Відвідувачам здавалося, що сяйво йде від самого лику божества.
Нащадки високо цінили витвір Фідія. Знаменитий оратор і політичний діяч Риму Цицерон назвав Зевса Олімпійського втіленням краси. Римський письменник і вчений Гай Пліній Старший вважав скульптуру незрівнянним шедевром.
Протягом багатьох років храм в Олімпії приваблював відвідувачів з усього світу. У І столітті римський імператор Калігула спробував перевезти статую до Рима. Проте його спроба зазнала невдачі.
Після того як у 391 році імператор Феодосій заборонив Олімпійські ігри, храм було закрито. Із часом споруду пошкодили землетруси, обвали, пожежі й повені. Багаті греки перемістили статую Зевса до палацу Константинополя. Там вона зберігалася, поки не була знищена великою пожежею в 462 році (3 посібника).
Так трудно говорить о любви, даже о любви к своей Родине. Подразумевается, что каждый человек любит свою Отчизну и уважает свой народ. Но имеем ли мы право говорить о любви, если еще пока ничего не сделали для своей Родины? Любовь к своей стране приходит со временем. Только с возрастом человек понять свое истинное отношение к Родине Ведь эта любовь состоит из многих составляющих: это и патриотизм, и гордость за подвиги и успехи граждан, и любование красотой и природными богатствами, и древняя интереснейшая история и еще много — много всего, из чего складывается это емкое и поразительно стойкое понятие — любовь к Родине
Нас воспитывают патриотами; мы часто говорим о своей Родине – Республике Казахстан, мы гордимся ее достижениями, ее богатой историей и культурой, ее дружелюбным народом, ее прекрасной природой, богатствами ее недр и миролюбивой внешней политикой, но что такое патриотизм и что значит быть патриотом?
Быть патриотом – это не только любить Отечество, но и жить с ним одной судьбой: защищать его, хорошо знать историю своей страны, знать государственный язык, соблюдать обычаи и традиции своего народа, работать и учиться на благо своего государства, своей Родины.
Что бы я могла сделать для своего государства? Я думаю, что если придет час испытаний, то и я, как тысячи молодых людей, встану на защиту ее рубежей и ее независимости, буду до последнего вздоха отстаивать наше право на свободу, на жизнь, на язык и обычаи, на самостоятельность нашего государства.
Что еще я могла бы сделать для своего государства? Я знаю, что буду честно работать для процветания своей Родины. Буду ставить общественное выше личного, ведь Родина одна для всех нас, семнадцати миллионов казахстанцев, и если каждый внесет свою, пусть небольшую, лепту мы станем первыми среди первых, весь мир узнает о моей стране — Республике Казахстан!
А сейчас, пока я еще подросток, у меня тоже есть свои обязанности, которые я должна выполнять, так как чувство долга формируется с детства. Я стараюсь хорошо учиться, заниматься спортом, участвовать в интеллектуальных конкурсах, делать не только то, о чем меня просят, но и стараться сделать как можно больше, ведь это нужно для моей школы, моего села, нашего района, области, а значит для моей Родины.
Я мечтаю о том, чтобы в любом уголке земного шара знали о том, как прекрасен, богат и могуч наш Казахстан. Чтобы где не прозвучало имя нашей Родины, там люди смотрели бы на нас с восхищением и немного с завистью, ведь мы – граждане великого государства, мы уверенно смотрим в будущее, ведь мы – казахстанцы, и мы строим новый свободный город!