7. Обставина, виражена порівняльним зворотом, НЕ виділяється комами в реченні
(розділові знаки пропущено)

А А наді мною буде як вишиванка високе небо зорями цвісти (Б. Олійник).
Б. Блакитна ракша верескне задирчить і майне в кущі як у воду (Ю. Яновський).
В. Читання книги це ніби розмова з найкращими людьми минулих віків (Декарт).
Г. Ставок блищить на сонці неначе дзеркало вправлене в срібні рами закутані дорогою
білою прозорою тканиною (І. Нечуй-Левицький).
Д. Душа розірвана мов рана (Олександр Олесь).

Казка про конвалії. Коли ще звірі говорили, Коли пісні співали квіти, Коли каміння в ліс ходило, І коли місяць правив світом, Історія такая сталась З гуртком сніжиночок відважних. Чомусь вона мені згадалась, Тож слухайте уважно. Легкий осінній вітерець Із хмаркою пухкою грався, То гнав її він навпростець, То мишкою у ній ховався. А в хмарці подружки сиділи - Веселі краплі дощові, Про літо жваво говорили, Про те, як у м’якій траві Криштальною росою стануть… Або з струмком мандрівниками Увесь свій пишний край оглянуть І познайомляться з світами. Та не так сталось, як гадалось, Бо вітер хмарку розділив. Один шматок поніс до лісу І у струмку дощем втопив. А другий морозець щипучий В сніжиночки перетворив, Біленькі, ніжні та блискучі. Найкрасивіші-диво з див! Але все ж подружки-краплинки Сказали твердо одна одній, Що і струмочок і сніжинки Зустрітися весною згодні. Струмочок з першим променем розтанув, І понеслись краплиночки до лісу, туди, де крижані сніжинки тануть, На сонячну галявину, узлісся. Сніжинки ж протриматись обіцяли До того, як зустрінуться з струмочком, Не танути…Та, бідненькі не знали, Що не закриті від проміння у гайочку. А ось струмок у затінку сховався, Куди промінчик сонця не дістав, І так за зиму довго розіспався, Що навесні він вчасно не розтав. А сонце на сніжинки припікало, На ліс кидало вогняну косинку, І вогняними шпичками стріляло. Але все ж не здавалися сніжинки! Вони чіплялись за траву зелену, Її , мов намистинки обсідали, І на траві, як дзвоники біленькі Вони товаришок з струмка чекали. Пройшли роки. Так і залишились сніжинки На пелюстках трави тої висіти, Ну а тепер конвалії – сльозинки - Найкрасивіші пралісові квіти.

Друг – це той, хто знає про тебе все, але при цьому н відвернувся від тебе. Це той, хто був з тобою і в радісні хвилини, і години великих труднощів. Це той, хто йде з тобою по дорозі життя та, коли ти ненароком спотикаєшся, він тебе підтримає за плече, підставляє свою руку.
Як можна зрозуміти хто справжній друг, а хто лише з тобою заради власної втіхи? Ніяк. Життя покаже все тобі саме. Бо інколи життя дає нам такі випробування, які ми самостійно пройти не зможемо, тому звертаємось по до до близьких людей. Серед таких людей ми й друзів ставимо поряд. І, коли в нас виникають труднощі, або життя завело до безвиході, шукаємо поради чи підтримки саме в них – справжніх друзів. А вже в такі миті можна зрозуміти, кому ти близька людина.
Часто ми чуємо, що справжній друг – це той, який у великій компанії помітив, що ти пішов. В цих словах є правда, але це не означає, що той, хто цього не помітив не до тобі у найскрутнішу хвилину твого життя. Не обов’язково справжній друг – це той, хто виріс з тобою, с ким ти ходив до школи або гралися разом. Це той, хто готовий буде віддати за тебе життя, адже вважатиме тебе за рідного.