Моя мама – найкраща мама у світі. І її руки випромінюють добро та світло. Колись вони сповивали мене і гойдали. А потім допомагали робити перші кроки. Вони заспокоювали мене, коли щось не виходило. Потім мамині руки перший раз збирали мені портфелика до школи. Мама тримала мене за руку, коли вела у перший клас.
Коли я хворію, мама обов’язково пригорне мене до себе, приголубить. Вона робить мені гарячий цілющий чай, приносить ліки. Ії ніжні руки, мабуть, вміють лікувати, і скоро я вже одужую.
Мамині руки трудящі, вони не знають спокою. Ці руки дуже рідко відпочивають. З ранку до вечора вони трудяться: на роботі, вдома. Своїми добрими руками мама готує нашій родині смачні сніданок, обід та вечерю. Вона турбується про нас не тільки словом, але й справами. Я навіть знаю слова з пісні, що присвячені маминим рукам: «Мамині руки - колиска моя. Хліб у долонях, що сонцем сія».
Ми не завжди цінуємо все, що для нас робить мама. Часом ми не слухаємося її, погано себе поводимо, або забуваємо подякувати за її турботу. Але дар від маминих рук – найдорожчий у світі. І про це потрібно пам’ятати. Дуже важливо віддячувати мамі за ласку її добрих рук. Можна до й по господарству, власноруч змайструвати для неї подарунок, принести їй якісь солодощі. Можна навіть просто підійти та поцілувати її теплі руки. І сказати слова подяки.
Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.
Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.
Моя мама – найкраща мама у світі. І її руки випромінюють добро та світло. Колись вони сповивали мене і гойдали. А потім допомагали робити перші кроки. Вони заспокоювали мене, коли щось не виходило. Потім мамині руки перший раз збирали мені портфелика до школи. Мама тримала мене за руку, коли вела у перший клас.
Коли я хворію, мама обов’язково пригорне мене до себе, приголубить. Вона робить мені гарячий цілющий чай, приносить ліки. Ії ніжні руки, мабуть, вміють лікувати, і скоро я вже одужую.
Мамині руки трудящі, вони не знають спокою. Ці руки дуже рідко відпочивають. З ранку до вечора вони трудяться: на роботі, вдома. Своїми добрими руками мама готує нашій родині смачні сніданок, обід та вечерю. Вона турбується про нас не тільки словом, але й справами. Я навіть знаю слова з пісні, що присвячені маминим рукам: «Мамині руки - колиска моя. Хліб у долонях, що сонцем сія».
Ми не завжди цінуємо все, що для нас робить мама. Часом ми не слухаємося її, погано себе поводимо, або забуваємо подякувати за її турботу. Але дар від маминих рук – найдорожчий у світі. І про це потрібно пам’ятати. Дуже важливо віддячувати мамі за ласку її добрих рук. Можна до й по господарству, власноруч змайструвати для неї подарунок, принести їй якісь солодощі. Можна навіть просто підійти та поцілувати її теплі руки. І сказати слова подяки.
Який чарівний світ навколо нас! Він озивається до кожного сотнями, тисячами звуків. Тонкі ніжні листочки шелестять на вітрі, дзюрчить чисте джерельце, лунко падають на землю великі краплі дощу. Природа також дарує нам розмаїття кольорів. То вона огортає землю ніжною білизною снігу, то обсипає яскравими барвами весняних і літніх квітів, то обдаровує її осіннім червоним золотом. Кожен день приносить щось нове у світ, який нас оточує. Щаслива та людина, яка вміє помічати ці зміни, передавати художнім, словом романтику природи, відчувати себе її частинкою.
Дійсно, існує схожість у тому, як зростають молоді травинки чи пагінець малини і дитина. Спочатку вони маленькі та ніжні, бояться холоду і сильного вітру, життєвих незгод, але потім міцніють і стають сильними. У кожному з віршів поета наявна людина, яка є частинкою природи. Ми розуміємо, що це він сам росте із травою, з кущем малини, запрягає сонце, аби виїхати назустріч весні, іде розсіяний і босий з сонцем на плечах. Адже навіть звичайні дерева, квіти, птахи, виявляється, можуть "розповісти" дуже багато. Варто лише придивитися пильніше. І тоді квітучий кущ ромашок у саду перетворюється на зграйку дівчаток у віночках. Стара розлога тополя обабіч дороги стає задуманою бабусею, яка обгорнулася великою зеленою хустиною, а хмари в небі перетворюються на химерні фортеці, замки, на чудернацьких тварин і птахів. Варто лише частіше дивитися на все, що оточує нас на землі і на небі.
Объяснение: