А. З’ясуйте, який член речення пропущено в неповних реченнях. Б. Обґрунтуйте вживання тире.
1. Я сказав: не любиш ти! Стала. Глянула. Промовила. 2. Тумани линуть вгору, вгору, а хмари — вниз. 3. Повернувся, хоч тебе й не кликала. А слiдом весна моя заблукана. 4. Але для мене — у святім союзі душа і тіло, щастя з гострим болем. 5. За вікнами день холоне. У вікнах — перші вогні… 6. І десь там юрми, натовпи, там люди! Там зорі в небі чисті, як ромен. 7. Таке було гарнесеньке хлоп’ятко. Цікаве. А ласкаве, як телятко. 8. І обнявся сміх з журбою, ненависть — з любов’ю…
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових, в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну… Любіть у труді, у коханні, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею!