Скласти твір на цю тему пропоную так: Чи має держава дбати про популяризацію творчості талановитих українських митців? Я вважаю, що так. Сьогодні в Україні є чимало талановитих митців: майстрів слова, художників, артистів. Проте, не багато талановитих людей мають змогу розкрити свій талант та поділитися ним з людьми. Наприклад, у сучасній Україні держава не переймається долею письменників, які друкують свої твори за власний кошт. Тобто для того, щоб люди побачили талант авторів, письменник вже має мати певні фінансові збереження та вкласти їх у публікацію. Творчість для митців зараз - це не професія, а хобі. На мою думку, це неправильно. Хіба не було б краще, якби держава створювала умови для творчості та популяризувала твори мистецтва серед населення? Тоді люди були б освіченішими, інтелектуальнішими. Аргументом на користь моєї думки може бути те, що коли люди знайомляться з творами мистецтва, вони починають мислити. Адже воно хвилює свідомість людини і не залишає нікого осторонь тієї важливої проблеми, якої торкається. На жаль, зараз проводиться дуже мало виставок художників у невеликих містах, майже не проходять зустрічі із талановитими майстрами слова на державному рівні, театр стає менш актуальним. Мистецтво приходить у занепад. Проте талановиті люди не зникають - вони завжди були і завжди будуть! То ж давайте не стояти осторонь цієї важливої проблеми та популяризувати твори українських митців!
Чому я пишаюся своїм товаришем Є у мене товариш, яким я дуже пишаюся - це мій друг Андрій. Ми дружимо з дитинства, і навіть коли сім'я Андрія переїхала до сусіднього району, це не зашкодило нашій дружбі. Ми продовжували бачитися і багато спілкувалися по телефону та Скайпу. Андрій - вірний друг, і завжди готовий доказати це своїми вчинками. Наприклад, коли рік тому я попав до лікарні, він відразу прийшов до мене, як тільки довідався про це. Він навіть пропустив два дні у школі, тому що був біля мене - допомагав, підтримував та підбадьорював. Мої батьки не могли бути біля мене весь час, бо їм було потрібно було ходити на роботу. Тому Андрій дуже допоміг їм, коли сидів біля мене у той час, коли я дуже погано себе почував. Мабуть, дякуючи його підтримці мені скоро стало краще і я почав одужувати. Андрій мав певні проблеми у школі, бо пропустив уроки, але він сказав, що не жалкує і взагалі "це дрібниці". Але я знаю, що його у школі дуже сварили за прогули і навіть викликали до завуча. Тому я пишаюся Андрієм, бо він заради мене отримав проблеми, але все одно мені допоміг. Я дуже радий, що в мене є такий друг.
Чи має держава дбати про популяризацію творчості талановитих українських митців? Я вважаю, що так. Сьогодні в Україні є чимало талановитих митців: майстрів слова, художників, артистів. Проте, не багато талановитих людей мають змогу розкрити свій талант та поділитися ним з людьми. Наприклад, у сучасній Україні держава не переймається долею письменників, які друкують свої твори за власний кошт. Тобто для того, щоб люди побачили талант авторів, письменник вже має мати певні фінансові збереження та вкласти їх у публікацію. Творчість для митців зараз - це не професія, а хобі. На мою думку, це неправильно.
Хіба не було б краще, якби держава створювала умови для творчості та популяризувала твори мистецтва серед населення? Тоді люди були б освіченішими, інтелектуальнішими. Аргументом на користь моєї думки може бути те, що коли люди знайомляться з творами мистецтва, вони починають мислити. Адже воно хвилює свідомість людини і не залишає нікого осторонь тієї важливої проблеми, якої торкається. На жаль, зараз проводиться дуже мало виставок художників у невеликих містах, майже не проходять зустрічі із талановитими майстрами слова на державному рівні, театр стає менш актуальним. Мистецтво приходить у занепад. Проте талановиті люди не зникають - вони завжди були і завжди будуть! То ж давайте не стояти осторонь цієї важливої проблеми та популяризувати твори українських митців!
Є у мене товариш, яким я дуже пишаюся - це мій друг Андрій. Ми дружимо з дитинства, і навіть коли сім'я Андрія переїхала до сусіднього району, це не зашкодило нашій дружбі. Ми продовжували бачитися і багато спілкувалися по телефону та Скайпу. Андрій - вірний друг, і завжди готовий доказати це своїми вчинками. Наприклад, коли рік тому я попав до лікарні, він відразу прийшов до мене, як тільки довідався про це. Він навіть пропустив два дні у школі, тому що був біля мене - допомагав, підтримував та підбадьорював. Мої батьки не могли бути біля мене весь час, бо їм було потрібно було ходити на роботу. Тому Андрій дуже допоміг їм, коли сидів біля мене у той час, коли я дуже погано себе почував. Мабуть, дякуючи його підтримці мені скоро стало краще і я почав одужувати. Андрій мав певні проблеми у школі, бо пропустив уроки, але він сказав, що не жалкує і взагалі "це дрібниці". Але я знаю, що його у школі дуже сварили за прогули і навіть викликали до завуча. Тому я пишаюся Андрієм, бо він заради мене отримав проблеми, але все одно мені допоміг. Я дуже радий, що в мене є такий друг.