я вважаю, що справедливим бути доволі тяжко. люди хочуть, щоб справедливо було щодо них. часто навіть не задумуючись, що самі чинять несправедливо. якщо ви зробили шкоду, а покарали іншого, є два варіанти: або вас загризе сумління, або хтось несправедливо віднесеться до вас. як бумеранг. у «золотому правилі моралі» про це розповідається. поступай з іншими так, як би хотів, щоб вони поступали з тобою.
щоб бути справедливим, треба бути розумним, хоч трішки. дурний і ненавмисне поділить 12 яблук між трьома людьми неправильно. наприклад, так: першому дасть 2, другому – 4, а третьому – 6.
тому будьте чесними, справедливими і хоч трішки розумними.
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
я вважаю, що справедливим бути доволі тяжко. люди хочуть, щоб справедливо було щодо них. часто навіть не задумуючись, що самі чинять несправедливо. якщо ви зробили шкоду, а покарали іншого, є два варіанти: або вас загризе сумління, або хтось несправедливо віднесеться до вас. як бумеранг. у «золотому правилі моралі» про це розповідається. поступай з іншими так, як би хотів, щоб вони поступали з тобою.
щоб бути справедливим, треба бути розумним, хоч трішки. дурний і ненавмисне поділить 12 яблук між трьома людьми неправильно. наприклад, так: першому дасть 2, другому – 4, а третьому – 6.
тому будьте чесними, справедливими і хоч трішки розумними.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.