Що посієш - то і пожнеш. Раніше, коли я чув це прислів"я, думав, що воно тілько про роботу людини. Зробиш що-небудь -і тоді будеш щось мати. Але якщо вдуматись у зміст цих слів, то їх можно перенести і на людські взаємновідношення. Посієшь щось лихе, недобре - так ось таке і збереш. Це будуть гіркі плоди з твєї життєвої ниви. Нерідко можнобачити, що до людини, котра комусь бажає зла, лихословить, обманює, дуже погано відносятся оточующі. И навпаки. Коли
в общем сама дальше переводи, мне надоело
человек искренний, доброжелательная, вежливая - это она со своей нивы пожинает взаимность и почет других. Добро порождает добро, а зло разъединяет людей, разрушает их души. А потому треба всем задуматься, чем же засеять свою ниву, чтобы пожинать добрые плоды. Очень часто каждому из нас приходится слышать от взрослых такие выражения: «Нельзя», «Что люди скажут?», «Не смеши людей». Но нередко мы не задумываемся над их глубинным содержанием. Уважение к общественной мысли - одна из основ народного этикета, который является неписаным сводом норм и правил поведения человека с родными, знакомыми. К сожалению, часто приходится встречаться с дерзким отношением моих ровесников к старше возрастом, пренебрежительностью к младшим. Это результат того, что вдоль возрастов терялись народные традиции, духовные достояния поколений. И сейчас, как некогда, необходимо возродить традиции уважения к старшим, сохранение родственных связей, почета к слову, языку. Прочитал я недавно сказку о сыне, который отца от преждевременной смерти. А случилось это так. Когда-то старых людей, которые уже ничего делать не могли, спускали на лубках у пропасть: чтобы хотя хлеб не ели. А один мужчина очень любил своего отца и, не выполнив жестокого закона, запрятал его в хлеве. Вскоре в тех краях случился недород. Отец и посоветовал сыну пересеять поле. Долго испытывали удивление люди богатому урожаю, а когда узнали, что посоветовал мужчине отец, то перестали стариков вывозить на лубках. Уважали до самой смерти, так как родители мудрые, жизням битые. Эта сказка принудила меня призадуматься над тем, как мы относимся к старшим. Когда-то их почтительно называли на «вы». Но, к сожалению, случаются случаи, когда мальчик или девочка не уступают местом людям преклонного возраста в транспорте, не спешат бабушки поднять трудный чемодан, забывают поздравить родных с праздником. А все из-за того, что кому-то не случилась сказка о признательном сыне, которая учит уважению к старшим.
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу. Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить, Ви знаєте, як сплять гаї?»
в общем сама дальше переводи, мне надоело
человек искренний, доброжелательная, вежливая - это она со своей нивы пожинает взаимность и почет других. Добро порождает добро, а зло разъединяет людей, разрушает их души. А потому треба всем задуматься, чем же засеять свою ниву, чтобы пожинать добрые плоды. Очень часто каждому из нас приходится слышать от взрослых такие выражения: «Нельзя», «Что люди скажут?», «Не смеши людей». Но нередко мы не задумываемся над их глубинным содержанием. Уважение к общественной мысли - одна из основ народного этикета, который является неписаным сводом норм и правил поведения человека с родными, знакомыми. К сожалению, часто приходится встречаться с дерзким отношением моих ровесников к старше возрастом, пренебрежительностью к младшим. Это результат того, что вдоль возрастов терялись народные традиции, духовные достояния поколений. И сейчас, как некогда, необходимо возродить традиции уважения к старшим, сохранение родственных связей, почета к слову, языку. Прочитал я недавно сказку о сыне, который отца от преждевременной смерти. А случилось это так. Когда-то старых людей, которые уже ничего делать не могли, спускали на лубках у пропасть: чтобы хотя хлеб не ели. А один мужчина очень любил своего отца и, не выполнив жестокого закона, запрятал его в хлеве. Вскоре в тех краях случился недород. Отец и посоветовал сыну пересеять поле. Долго испытывали удивление люди богатому урожаю, а когда узнали, что посоветовал мужчине отец, то перестали стариков вывозить на лубках. Уважали до самой смерти, так как родители мудрые, жизням битые. Эта сказка принудила меня призадуматься над тем, как мы относимся к старшим. Когда-то их почтительно называли на «вы». Но, к сожалению, случаются случаи, когда мальчик или девочка не уступают местом людям преклонного возраста в транспорте, не спешат бабушки поднять трудный чемодан, забывают поздравить родных с праздником. А все из-за того, что кому-то не случилась сказка о признательном сыне, которая учит уважению к старшим.
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу.
Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить,
Ви знаєте, як сплять гаї?»
кожній людині можна було б сказати:
«Та ви вже знаєте, як сплять гаї»...