Якби я був президентом нашої країни, видала б такий наказ:
всі уроки у школах повинні обов язково цікавими.
Уроки природознавства проводити лише на природі. Хоч раз на місяць виїзджати туди, де знаходиться те, що вивчається: у ліс, в степ, на річку.
Уроки математики проводити з використанням комп ютера.
На мові - розгадувати загадки і кросворди за правилами. Тоді було б легше і цікавіше їх запам ятати.
Іноземну мову вивчати за мультфільмами іншомовними. Вважаю, тоді уроки англійської полюбили би усі.
На перервах для всіх бажаючих відчинила би спортивні зали, шоб можна було пограти у м яча, повисіти на перекладині або просто поплигати.
Ось тоді би не було предметів, яких не люблять учні, і на перервах чергові не тягли би бешкетників до директора.
або
якщо я б був президентом я зробив б більше екскурсій . додав у українську мову більше поетів . долучав дітей до сучасної техніки .щоб вчителька показувала на сенсорних дошках. та щоб у діти на фізкультурі вивчали більше видів спорту.
За традицією ми всім класом двічі на рік, восени і навесні, виїжджаємо на природу. Набираємо продуктів, беремо м’ячі, гітару і, звісно, магнітофон. Улюблене місце нашого відпочинку – один із мальовничих берегів річки. Ось цього разу ясним осіннім днем ми розташувалися біля води, і раптом Льоша тихенько сказав: ? – Дивіться, хтось пливе.
Самого плавця ми побачили не одразу. Його присутність виказували лише круги, що розходилися по воді. Це була якась велика тварина. Над водою видні-лася голова і задня частина тулуба. Складалося враження, нібито поруч пливуть два невеликих темних предмета.
- Та це ж бобер! – вигукнув хтось із хлопців.
- Так, точно він, – підтвердила вчителька Інна Василівна. – Бобер – це тварина з цінним хутром. Бобра занесено до Червоної книги України. Дивіться, як гарно пливе.
Допливши до берега, бобер звернув до білого латаття і тут зник під водою. За кілька секунд він знову з’явився на поверхні води, цього разу тримаючи в зубах щось схоже на уламок товстого ціпка. Він діловито виліз на берег і почав гризти свою ношу. Це було кореневище білого латаття. Доки бобер снідав, ми розглядали його.Він нагадував звичайну мишу, але збільшену у десятки разів. Вирушаючи додому, ми довго озиралися на те місце, де побачили бобра. Хтось сказав:
Якби я був президентом нашої країни, видала б такий наказ:
всі уроки у школах повинні обов язково цікавими.
Уроки природознавства проводити лише на природі. Хоч раз на місяць виїзджати туди, де знаходиться те, що вивчається: у ліс, в степ, на річку.
Уроки математики проводити з використанням комп ютера.
На мові - розгадувати загадки і кросворди за правилами. Тоді було б легше і цікавіше їх запам ятати.
Іноземну мову вивчати за мультфільмами іншомовними. Вважаю, тоді уроки англійської полюбили би усі.
На перервах для всіх бажаючих відчинила би спортивні зали, шоб можна було пограти у м яча, повисіти на перекладині або просто поплигати.
Ось тоді би не було предметів, яких не люблять учні, і на перервах чергові не тягли би бешкетників до директора.
або
якщо я б був президентом я зробив б більше екскурсій . додав у українську мову більше поетів . долучав дітей до сучасної техніки .щоб вчителька показувала на сенсорних дошках. та щоб у діти на фізкультурі вивчали більше видів спорту.
? – Дивіться, хтось пливе.
Самого плавця ми побачили не одразу. Його присутність виказували лише круги, що розходилися по воді. Це була якась велика тварина. Над водою видні-лася голова і задня частина тулуба. Складалося враження, нібито поруч пливуть два невеликих темних предмета.
- Та це ж бобер! – вигукнув хтось із хлопців.
- Так, точно він, – підтвердила вчителька Інна Василівна. – Бобер – це тварина з цінним хутром. Бобра занесено до Червоної книги України. Дивіться, як гарно пливе.
Допливши до берега, бобер звернув до білого латаття і тут зник під водою. За кілька секунд він знову з’явився на поверхні води, цього разу тримаючи в зубах щось схоже на уламок товстого ціпка. Він діловито виліз на берег і почав гризти свою ношу. Це було кореневище білого латаття. Доки бобер снідав, ми розглядали його.Він нагадував звичайну мишу, але збільшену у десятки разів.
Вирушаючи додому, ми довго озиралися на те місце, де побачили бобра. Хтось сказав:
- До побачення, боброва річко!