Будь ласка, зробить синтаксичний розбір реченнь: 1.Верби дрімали, заглядаючи у воду, ніби в дзеркало.
2.З-за дерев, навислих над водою, виплив човен.
3.На Володимирський гірці, в КиєвіБ над Дніпром граються мирно діти.
4.І Одарка Яківна, як мати стала більше дбать про молоду.
за цією схемою:

Наближався до кінця останній травневий день.Щоправда, над Келебердою ще стояв гомін: десь на вибоїнах бряжчала бортами вантажна автомашина, хтось клепав косу, когось гукали, де-не-де ліниво озивався собака, часом поважно мукала корова. Але то був вечоровий гомін, коли все лаштується до спочинку після виснажливої денної праці.На протилежний, правий берег Дніпра, заволочений прозоро-бузковою млою, вже лягли нерівними плямами перші сутінки й поповзли, наче розколини, по зеленому шумовинню густих заростей. Потемніли старезні тополі круг Шевченкової могили. А за ними, з-за Канівських гір, виткнулася темно-синя хмара, готова розпростерти свої пощерблені крила над розімлілою від денної спеки землею.Сонце скотилося майже до самого обрію, але, помітивши зловісну, темно-синю стіну на заході, раптом застигло на місці. Йому, певне, стало жаль того чудового світу, що, залитий буйною зеленню та рясним цвітом, красувався по обидва боки величної річки. І воно ще раз, востаннє зібравши сили, щедро сипнуло навсібіч гарячими стрілами променів.Посвітлішали верхівки дерев. То тут, то там у небесній безкрайності спалахнули сліпучо-білі, опалові, жовтогарячі, червоні мазки хмаринок. Забіліла срібляста смуга, залишена реактивним літаком. Барви яріли, мінилися, переходили одна в одну й нарешті меркли, щоб знову злитися з синявою неба. Тільки вихоплена сонцем з небесної безодні прозора пелюстка молодого місяця не тьмарилася, не танула, а наливалася світлом і ставала дедалі виразнішою.Ніби якийсь невидимий художник-велетень на очах творив дивну космічну картину. Неповторну, казкову, розкішну — аж дух перехоплювало. Здавалося, в грудях від неї народжувалася й ширяла, заполонюючи і тебе, і весь простір довкола, беззвучна музика, пройнята незбагненним щемом, сповнена гармонії й довершеності.Саме в цей час на вулицю з хати вийшов досить високий широкоплечий хлопець років чотирнадцяти. Вій прихилився до стовпця хвіртки і так і завмер, прикипівши очима до цього захоплюючого видива. Не помічав нічого: ні комарів, що надокучливо дзижчали навколо його пелехатої голови, ні куща шипшини, всипаного запахущими квітками, ні гомону, який плив над селом. Тільки вбирав у себе мінливі барви заходу і вслухався в бентежну мелодію, іцо розливалась над світом.

    Природа це чудова, мінлива красуня, що щодня змінює свої бажання свій вигляд та свою красу .Осінню вона одягає жовто-червоне пальто та йде гуляти планетою. Взимку  вкриває земю пухнастим, білим покривальцем. Весною розкидає квіти та листочки по усім деревцях та квітничках.
    Природа також є нашою домівкою , що може прихистити та до коли буде потрібно.Вона дає нам їжу, воду та гарні умови для життя . Природа щороку дає нам гарні врожаї і вкладає тваринок спати і йде гуляти по планеті прикрашаючи  усе в гарні кольори. Природа чарує нас своїми барвами і безліччю можливостей.Її потрібно шанувати і допомагати їй.