Відповідь: Кожна людина,мабуть, точно замислювалась над тим,чому існує людство,та чому сама людина існує взагалі. Неважливо,коли.Для розумної людини природно задаватись таким питанням.Найбільше,для розумної природно прагнути чогось більшого,ніж звичайне життя, наприклад добра, багатства,краси або навіть безсмертя. Але,кожна людина,на жаль,знає,що вона не вічна,і її життя коротке,навіть якщо у Бога попросити безсмертя і щиро в це вірити,все одно нічого не зміниться,тільки даремно людина витратить цей час.Але,людина може залишити після себе щось корисне для людства,щось важливе або революціонне:вона може написати книгу,зробити відкриття,придумати та створити ліки,або вакцину від якоїсь конкретної болячки,народити дітей та виховати нове покоління,надихнути іншу людину на хороші подвиги.Все це залишиться на нашій планеті–Землі,після того,як людина піде з життя. Багато людей,які вже давно померли,залишаються у людській пам'яті,тобто,вони ніколи не зникають.Тому,прагнути чогось високого-це природне бажання людини.Тому що людина–це розумна істота,а не двонога тварина,що позбавлена пір'я як тисячоліття тому назвав людину давньогрецький філософ Платон.
Сьогодні я і мій старший брат вирішили сходити в зоопарк. -Як думаєш, тварини вже прокинулися? - в очікуванні відповіді, я запитально дивився на брата. На вулиці вже у всю пекло сонце, годину дня, а у вольєрах лише зрідка можна побачити чиюсь сонну мордочку. -Не знаю, можливо щось сталося, - задумливо промовив Петя. Ми пройшли далі по містку, сподіваюсь побачити хоч одну тваринку. -он, гляди, - гукнув мене брат, і з посмішкою на обличчі сказав: - прямо, ба який красень! Я послухався і радісно побіг до високого вольєру, зсередини наповненому різної зеленню. -Який красивий, - охаючи, мовив я: на гілці, граціозно витягнувши шию, бачив орел. Він дивився кудись у далечінь, немов мріючи злетіти над широким полем і оглянути світ зверху. А потім він глянув на мене, наші погляди перетнулися і я зрозумів, що йому самотньо. Я до сих пір не можу забути того глибокого погляду, як мені здавалося, не властивого птахів. Навіть на виході із зоопарку, цей орел все ще стояв у мене перед очима.
Ну, не знаю, чи вийшло ... Якщо щось не те - скажіть, спробую переписати)
Відповідь: Кожна людина,мабуть, точно замислювалась над тим,чому існує людство,та чому сама людина існує взагалі. Неважливо,коли.Для розумної людини природно задаватись таким питанням.Найбільше,для розумної природно прагнути чогось більшого,ніж звичайне життя, наприклад добра, багатства,краси або навіть безсмертя. Але,кожна людина,на жаль,знає,що вона не вічна,і її життя коротке,навіть якщо у Бога попросити безсмертя і щиро в це вірити,все одно нічого не зміниться,тільки даремно людина витратить цей час.Але,людина може залишити після себе щось корисне для людства,щось важливе або революціонне:вона може написати книгу,зробити відкриття,придумати та створити ліки,або вакцину від якоїсь конкретної болячки,народити дітей та виховати нове покоління,надихнути іншу людину на хороші подвиги.Все це залишиться на нашій планеті–Землі,після того,як людина піде з життя. Багато людей,які вже давно померли,залишаються у людській пам'яті,тобто,вони ніколи не зникають.Тому,прагнути чогось високого-це природне бажання людини.Тому що людина–це розумна істота,а не двонога тварина,що позбавлена пір'я як тисячоліття тому назвав людину давньогрецький філософ Платон.
Пояснення:
Пояснення:
-Як думаєш, тварини вже прокинулися? - в очікуванні відповіді, я запитально дивився на брата.
На вулиці вже у всю пекло сонце, годину дня, а у вольєрах лише зрідка можна побачити чиюсь сонну мордочку.
-Не знаю, можливо щось сталося, - задумливо промовив Петя.
Ми пройшли далі по містку, сподіваюсь побачити хоч одну тваринку.
-он, гляди, - гукнув мене брат, і з посмішкою на обличчі сказав: - прямо, ба який красень!
Я послухався і радісно побіг до високого вольєру, зсередини наповненому різної зеленню.
-Який красивий, - охаючи, мовив я: на гілці, граціозно витягнувши шию, бачив орел. Він дивився кудись у далечінь, немов мріючи злетіти над широким полем і оглянути світ зверху. А потім він глянув на мене, наші погляди перетнулися і я зрозумів, що йому самотньо.
Я до сих пір не можу забути того глибокого погляду, як мені здавалося, не властивого птахів. Навіть на виході із зоопарку, цей орел все ще стояв у мене перед очима.
Ну, не знаю, чи вийшло ... Якщо щось не те - скажіть, спробую переписати)