Будова слова "нежить"
має воно нульове закінчення?

Хлопчики сиділи навколо багаття ... Першому, старшому з усіх, Феде,

ви б дали років чотирнадцять. Це був стрункий хлопчик, з красивими

і тонкими, трохи дрібними рисами обличчя, кучерявим білявим во-

смугами, світлими очима і постійної, полувесёлой, полурассеянной

посмішкою. Він належав, за всіма прикметами, до багатої сім'ї і виїхав в

поле не з потреби, а так, для забави. На ньому була строката ситцева сорочка

з жовтою облямівкою. У другого хлопчика, Павлуші, волосся були скуйовджені,

чорні, очі сірі, вилиці широкі, обличчя бліде, рябоє, рот великий, але

правильний, вся голова величезна, тіло незграбне. Малий був неказіс-

тий що й казати!

а все-таки він мені сподобався: дивився він дуже

розумно і прямо, так і в голосі в нього звучала сила. Одягом своєї він щего-

лять не міг: вся вона складалася з сорочки дa з латаних портів (І. Тур-

генєв).

. 1. Бринять живою радістю ліси, як ранок спалахне на небокраї, як сонце огняне завісу піднімає із їх первісної і чистої краси. (В. Симоненко.) 2. Із поля дівчина утомлена прийшла, і хоч вечеряти дбайлива кличе мати, за сапку — і в квітник, де рожа розцвіла. 3. Ta знай, що тільки тут, де невгамовний труд землі насиченій, родюче лоно ранить, доспіють ягоди і радощі постануть. 4. Той, хто любить паростки кленові, хто діброви молоді ростить сам, дос-тоїн людської любові, бо живе й працює для століть! (З тв. М. Рильського. ) 5. Нехай серця не знають супокою, хай обганяють мрії часу біг, і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг! (В. Симоненко.)