1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Н.-Лев., III, 1956, 71); Маруся дістала з комода рушник, повісила на цвях біля умивальника (Головко, II, 1957, 442).
∆ Стале́вий (стальни́й) рушни́к — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Під корпусом затонулого судна в грунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник (Цікава фізика.., 1950, 134).
2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін. Стіни Галя вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками (Мирний, І, 1949, 359); — По конях і на Семипілки! Весільних рушників не знімати, молода їде з нами (Довж., І, 1958, 158); *Образно. На хмарних рушниках зоря квітки виводить… (Сос., І, 1957, 56); *У порівн. В Румунії зустріли нас, Як рідних, бідаки. У них вузенькі ниви, Неначе рушники (Нагн., Вибр., 1950, 201).
◊ Бра́ти рушники́ див. бра́ти; Верну́тися з рушника́ми, заст.— засватати. Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим.. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Шевч., І, 1963, 315); Готува́ти рушники́, заст.— те саме, що Рушники́ дба́ти (див. дба́ти). — Он до тебе восени прийдуть старости. Готуй рушники(Н.-Лев., II, 1956, 239); Побра́ти рушники́ див. побра́ти; Подава́ти (пода́ти) рушники́див. подава́ти1; Посила́ти (сла́ти, посла́ти) за рушника́ми, заст.— те саме, що Засила́ти (засла́ти) старості́в (див. засила́ти). Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Шевч., II, 1963, 270); Присила́ти (присла́ти) [люде́й] за рушника́ми (див.присила́ти); Рушники́ дба́ти див. дба́ти; Става́ти (ста́ти) на рушнику́ (на рушники́), заст.— брати шлюб, одружуватися. [Xимка:] Усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Мирний, V, 1955, 240); Не зглянулись, як ще місяць злетів, коли ми з Марією на рушники стали (Мур., Бук. повість, 1959, 38).
РУШНИ́К, а, ч.
1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Н.-Лев., III, 1956, 71); Маруся дістала з комода рушник, повісила на цвях біля умивальника (Головко, II, 1957, 442).
∆ Стале́вий (стальни́й) рушни́к — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Під корпусом затонулого судна в грунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник (Цікава фізика.., 1950, 134).
2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін. Стіни Галя вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками (Мирний, І, 1949, 359); — По конях і на Семипілки! Весільних рушників не знімати, молода їде з нами (Довж., І, 1958, 158); *Образно. На хмарних рушниках зоря квітки виводить… (Сос., І, 1957, 56); *У порівн. В Румунії зустріли нас, Як рідних, бідаки. У них вузенькі ниви, Неначе рушники (Нагн., Вибр., 1950, 201).
◊ Бра́ти рушники́ див. бра́ти; Верну́тися з рушника́ми, заст.— засватати. Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим.. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Шевч., І, 1963, 315); Готува́ти рушники́, заст.— те саме, що Рушники́ дба́ти (див. дба́ти). — Он до тебе восени прийдуть старости. Готуй рушники(Н.-Лев., II, 1956, 239); Побра́ти рушники́ див. побра́ти; Подава́ти (пода́ти) рушники́див. подава́ти1; Посила́ти (сла́ти, посла́ти) за рушника́ми, заст.— те саме, що Засила́ти (засла́ти) старості́в (див. засила́ти). Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Шевч., II, 1963, 270); Присила́ти (присла́ти) [люде́й] за рушника́ми (див.присила́ти); Рушники́ дба́ти див. дба́ти; Става́ти (ста́ти) на рушнику́ (на рушники́), заст.— брати шлюб, одружуватися. [Xимка:] Усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Мирний, V, 1955, 240); Не зглянулись, як ще місяць злетів, коли ми з Марією на рушники стали (Мур., Бук. повість, 1959, 38).