Цінність кожної хвилини
Ми живемо в добу космічної свідомості людства й космічного часу, ми живемо в той період людства, коли можливості людини чимдалі ширші, практично безмежні, ми живемо в країні, чиї закони поставлені на службу людині й людям як спільності людській, як єдності колективного людського духу, в якому об’єднуються високий розум і любов у безмежжі часу.
"У кожної людини є свої зорі, — писав Екзюпері. — І до чого тяжіє вона, неодмінно до цього прийде..."
Кінечність нашого буття виважує цінність кожної хвилини і загострює перед нами відчуття відповідальності за все, що ми робимо, за всіх, хто поруч з нами, особливо за тих, кого ми наблизили до себе й до кого дозволили собі наблизитися.
Широко розплющені очі на себе й на світ — це головна передумова поступу людської особистості, поступу всього людства в нескінченному часі і просторі. І все-таки мушу додати до цього ще одну просту істину, яку я тільки па схилі років осягнув уповні.
Найвиразніше постає вона у словах Екзюпері: " По-справжньому бачить тільки серце. Найголовнішого очима не помітиш".
Ахаха, я такое делала классе в 8) и так на подобие скажу:
-Привіт,Марусю
-Привіт,Віка.
-Як справи?
-Нормально,тільки уроки так не хочеться робити!
-Мені теж...ОСь якбі хтось їх зробив за нас!
-Було б не погано!
-Точно, нехай людство створить місто,у котрому будуть роботи,які можуть робити за людей різну роботу!Хотіла би потрапити туди?
-Непогана ідея, але що тоді будуть робити самі люди?
-Відпочівати!
-А де будуть барти грощі?Да й взагалі,без роботи людина деградує!
-Ммм, я про це не подумала!
-Ось-ось!Сама по собі ідея такого міста добра, але не все так перкрасно,як здаеться,так?
-так..Значить піду робити домашнє завдання.Бувай.
-бувай
Как-то так Ну по крайней мере мне всегда за сочинения и диалоги были 10-11))
Була зима, але, як і останні кілька зим, вона не була надто суворою. На східцях біля входу в метро стрибали горобці. Вони нікого не боялися. Щоправда, вони завдавали багато клопоту бабусям, що торгують насінням та горішками. Варто було хазяйкам насіння відвернутися – горобці тут як тут. Сядуть на миску з насіння.м і клюють. Хазяйка грізно крикне «киш!», змахне руками, заплеще в долоні – горобці з веселим цвіріньканням відлетять на невелику відстань гають за жінкою, очікуючи нагоди, щоб знову поживитися насінням. Деякі хазяйки озброюються хворостиною. Покупці, шо не знали про горобців-грабіжників, були здивовані: кому погрожують старенькі? Дивитися на них було кумедно. Ми увійшли до вестибюлю метро. На той час пасажирів було небагато. Підійшли до турнікета і раптом почули знайоме веселе «цвіріньк». Якимось чином горобець влетів у метро. Він метушився під сферичною стелею і цвірінькав. Цікаво, як він вилетить назовні? Тут у яскравому світлі ламп мені вдалося добре роздивитися птаха. Шоколадного кольору голова з сірим «капелюшком» на маківці, чорна шийка й воло. Спина, крила – коричнево-бурі, низ – світло-сірий. Ми не поспішали на платформу. Коли відійшли вбік, щоб не заважати людям, ми продовжили гати за горобцем.
- Безквитковий горобець, – почули ми серед поодиноких пасажирів. Цією фразою, мабуть, хтось зажадав привернути увагу працівників метро до птаха.
Ми так і не дізналися, як горобець залишив приміщення. Але, на мою думку, псе обійшлося для горобця добре.