Чиї ж ми діти?
Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу.
Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей увічнитися в родоводі. Але траплялися й протилежні випадки — людський осуд одного з пращурів міг також причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були винні, іменне тавро переходило з покоління в покоління, особливо на тих, хто успадкував риси такого характеру.
Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.
Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тимпаче не данина моді. Це була природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий б сімейні реліквії й традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».
Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї. Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин! Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти? (За В. Скуратівським; 346 сл.).
Завдання.
— Сформулюйте й запишіть основні положення тексту у формі вільних тез. Скористайтеся опрацьованою пам’яткою.Визначити тему твору , основну думку твору , тип і стиль Мовлення
2.Просто , односкладне, дієслівне , означено-особове ( дійсний б) . Складне , двоскладне ,поширене , повне , не ускладнене . Просте , односкладне , іменне , номінативне .
3.Просте , односкладне , дієслівне , означено-особове ( наказовий б)
4.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
5. Просте , односкладне , дієслівне , узагальнено-особове, ускладнене однорідними присудками.( узагальнена особа - він)
6.Просте , односкладне , іменне , номінативне .
7.Просте , односкладне , дієслівне , інфінітивне .( спонукальне речення , що містить в собі заклик)
8.Просте , односкладне , дієслівне , безособове .( стало шкода - предикатив виражений словом іменникового походження )
9. Просте , односкладне , прислівникове , безособове .
Зима – чарівна пора року. Мені подобається, коли надворі ясна морозна погода та падає сніг. На вікнах з’являються вигадливі малюнки Коли все навкруги стає білим, здається, що ти потрапив у зимову казку. Взимку можна кататися на санках, лижах, гратися в сніжки та ліпити сніговиків.
Коли взимку надворі сильний мороз, то спочатку навіть не хочеться виходити з дому. Проте коли йдеш по засніженій вулиці, а сніг під ногами весело скрипить, на серці стає так радісно! Головне в таку погоду – не стояти довго на одному місці. Коли рухаєшся – ходиш, бігаєш, катаєшся на санках – замерзнути неможливо!
У січні ми відзначаємо найцікавіші свята – Новий рік та Різдво. У цей час збираються всі близькі та друзі, а мама готує смачні страви. Мені подобається, коли підчас зимових свят у вікнах усіх квартир мерехтять різнобарвні лампочки. Найприємніше в новорічних святах – дарувати та отримувати подарунки. Колись я вірив, що їх приносить Дід Мороз і писав йому листи. Проте й отримувати дарунки від батьків дуже цікаво!
Зима дарує нам багато краси та веселощів. Незважаючи на холоди, можна проводити час з користю для здоров’я, а також більше уваги приділити своїм близьким людям. А крім того, варто пам’ятати, що зима невічна і скоро прийде тепла весна