Слайд 4Дитячі Роки Музичний смак Вакарчука в дитинстві формували його бабуся і дядько. Від бабусі дісталася любов до української народної музики, від дядька схилиність до «Beatles», «Queen», «Rolling Stones» і «Pink Floyd». Свою першу пісню він написав вже в 15 років! «Чесно кажучи, перших своїх пісень я вже не пам'ятаю. Вони були смішні такі ». А всього за 2 роки з'явилася перша композиція, що стала в наслідку справжнім хітом, називалася вона «Відпусти». Як не дивно, але ця, тепер уже легендарна, пісня була написана, коли Вакарчуку було всього 17!Святослав Вакарчук народився 14 травня 1975 року в місті Мукачево, Закарпатської області, в Україні. Святослав виріс в інтелігентній родині. Мати - педагог, займалася математикою. Батько - викладач теоретичної фізики. Спочатку 90-х Вакарчук-старший стане ректором Львівського університету, а потім буде займати посаду міністра освіти України. Нестачі в освіченості, як ви розумієте, у Слави бути не могло. «Океан ельзи» Гурт Океан Ельзи, завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994 року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики та незмінним солістом Океану Ельзи. Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість вибрав музичну кар'єру. Океан Ельзи до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, й Святослав разом з гуртом поїхав до Києва записувати дебютну платівку ("Там, де нас нема", 1998).
Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Згадаймо, як у давніші аси немовля разом з материнським молоком уживало хліб: заміст сучасних сосок давали обгорнуту в полотняну тканину м’якушку-смоктунця.
Будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці. Народжувалася дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу – і мати ув’язувала в рушник житній окраєць; справляли весілля чи будували хату – неодмінно приходили з книшем; йдучи на поминки, кожен ніс із собою паляничку; дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю…
Нині нерідко можна почути: той, хто не голодував, ціни хлібу не знає. Може, в цьому справді є частка істини.
Проте, здається мені, основним критерієм ставлення до хліба є рівень нашої культури. Скажімо, а чи в багатьох родинах стало за святе правило не залишати недоїдків? Більшість, з ким вів мову на цю тему, сприймали зауваги як своєрідну образу: що, мовляв, хліба не вистачає, аби ми скнарами жили? Он у чому, виявляється, скнарість – бережливому ставленні до найсвятішого.
І подвійна біда в тому, що цієї хибної думки дотримуються люди середнього і старшого віку, в котрих свої сім’ї, діти. Чи зуміє немовля освоїти глибоку мораль, перейнятися нею, якщо немає з кого «брати приклад»? Далебі, що ні.
«Океан ельзи» Гурт Океан Ельзи, завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994 року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики та незмінним солістом Океану Ельзи. Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість вибрав музичну кар'єру. Океан Ельзи до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, й Святослав разом з гуртом поїхав до Києва записувати дебютну платівку ("Там, де нас нема", 1998).
Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Згадаймо, як у давніші аси немовля разом з материнським молоком уживало хліб: заміст сучасних сосок давали обгорнуту в полотняну тканину м’якушку-смоктунця.
Будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці. Народжувалася дитина – йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу – і мати ув’язувала в рушник житній окраєць; справляли весілля чи будували хату – неодмінно приходили з книшем; йдучи на поминки, кожен ніс із собою паляничку; дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю…
Нині нерідко можна почути: той, хто не голодував, ціни хлібу не знає. Може, в цьому справді є частка істини.
Проте, здається мені, основним критерієм ставлення до хліба є рівень нашої культури. Скажімо, а чи в багатьох родинах стало за святе правило не залишати недоїдків? Більшість, з ким вів мову на цю тему, сприймали зауваги як своєрідну образу: що, мовляв, хліба не вистачає, аби ми скнарами жили? Он у чому, виявляється, скнарість – бережливому ставленні до найсвятішого.
І подвійна біда в тому, що цієї хибної думки дотримуються люди середнього і старшого віку, в котрих свої сім’ї, діти. Чи зуміє немовля освоїти глибоку мораль, перейнятися нею, якщо немає з кого «брати приклад»? Далебі, що ні.