Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття! Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна… В одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу і чорної їй зради, вікової героїчної боротьби за щастя, рівноправ’я, незалежність. Така ж доля спіткала і мову. І хоча український народ - один із великих слов’янських народів - був розтерзаний і пошматований упродовж тривалого часу між різними імперіями, не визнаваний як нація, позбавлений політичних прав та можливості будувати свою незалежну державу, творити рідну літературу, права на рідне слово.
Нависала над українцями і загроза цілковитого винищення. Але у відповідь на приниження, гніт, сваволю, український народ творив свою історію, культуру, плекав свою мову. І мова українська зацвіла, заграла. Володимир Самійленко порівнює мову з дорогим діамантом. А чому б ні? Наша мова милозвучна, красива, багата, солов’їна… її любили, розвивали, відгранюва ли, шліфували талановиті митці, мудрі володарі у царстві слова: Г. С. Сковорода, І. П. Котляревський, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, Т. Г. Шевченко… Шевченкова мова - зразок найлильнішої уваги творця до народного слова. Саме тому великий Кобзар став основоположником нової української літературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної бандури він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів. Для Шевченка мова - це найцінніший дарунок людини, талісман її долі, таланту, безсмертя. Для нього мова була материнською піснею і молитвою над колискою; шепотом гаю, величчю неба; ревом Дніпра і солов’їною піснею, радістю кохання, відчаєм покритки, жертовною любов’ю матері; мужнім покликом до борні й свободи.
Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. 1 це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова - це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. Українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік.
Мова рідна, як море, - безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.
Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття! Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна… В одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу і чорної їй зради, вікової героїчної боротьби за щастя, рівноправ’я, незалежність. Така ж доля спіткала і мову. І хоча український народ - один із великих слов’янських народів - був розтерзаний і пошматований упродовж тривалого часу між різними імперіями, не визнаваний як нація, позбавлений політичних прав та можливості будувати свою незалежну державу, творити рідну літературу, права на рідне слово.
Нависала над українцями і загроза цілковитого винищення. Але у відповідь на приниження, гніт, сваволю, український народ творив свою історію, культуру, плекав свою мову. І мова українська зацвіла, заграла. Володимир Самійленко порівнює мову з дорогим діамантом. А чому б ні? Наша мова милозвучна, красива, багата, солов’їна… її любили, розвивали, відгранюва ли, шліфували талановиті митці, мудрі володарі у царстві слова: Г. С. Сковорода, І. П. Котляревський, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, Т. Г. Шевченко… Шевченкова мова - зразок найлильнішої уваги творця до народного слова. Саме тому великий Кобзар став основоположником нової української літературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної бандури він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів. Для Шевченка мова - це найцінніший дарунок людини, талісман її долі, таланту, безсмертя. Для нього мова була материнською піснею і молитвою над колискою; шепотом гаю, величчю неба; ревом Дніпра і солов’їною піснею, радістю кохання, відчаєм покритки, жертовною любов’ю матері; мужнім покликом до борні й свободи.
Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. 1 це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова - це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. Українська мова нараховує близько 360 тисяч слів, нею розмовляють 48 мільйонів чоловік.
Мова рідна, як море, - безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.