Легендарною називають Марусю Чурай. І це справді так. Дівчина з Полтави лишила після себе багато ліричних пісень, які й досі в народі користуються популярністю, зокрема, "Ой не ходи, Грицю". На мою думку, дівчина стала відомою, навіть легендарною, через свої пісні, які із задоволенням співали козаки, вирушаючи в похід. Це, насамперед, стосується пісні "Засвіт встали козаченьки". До речі, дехто співає "засвистали козаченьки", це неправильно; а слово "засвіт" означає "за світла", тобто коли сонце тільки замерехтіло ледь-ледь на небокраї.
Розповідають, що Марусю судили, бо вона за зраду отруїла свого коханого Гриця. Хоча насправді він сам випив отруту, тому що Маруся не простила й відмовилася вийти за нього. Але її популярність серед козаків була настільки великою, що сам Б. Хмельницький звернувся до суду, аби її виправдали. Так воно й сталося. Це було дуже давно, а пісні талановитої дівчини живі й понині.
Йдучи по довгій життєвій дорозі, ми кожен день зустрічаємо нових, незнайомих нам людей: дехто з них стає нашими друзями, хтось недругами, а інші просто залишаються не поміченими, так і не зумівши схилити чашу терезів нашої довіри на той, чи інший бік. Але як ніколи не помилятися при виборі “категорії” для того, чи іншого незнайомця?
З одного боку, до цього процесу потрібно підходити вкрай серйозно, адже людина, що спершу здалася нам дуже люб’язною та привітною, може стати великою, а іноді й фатальною помилкою.
Яскравим прикладом з української літератури щодо наведеного аргументу є образ Чіпки Варениченка в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Цей твір влучно проелюстрував: як декілька невдалих знайомств можуть перетворити досить успішного селянина у звичайнісінького безхатька. Одного разу Чіпка, сидячи в барі, вирішив потоваришувати з декількома хлопцями: Матнею, Лушнею та Пацюком. Спершу його все влаштовувало, але через деякий час ці пропащі друзі почали підштовхувати головного героя на різноманітні злочини: грабіжи, засади та, навіть, вбивста. Врешті-решт, такі протиправні дії Чіпки привели його до буцигарні, а помилка у виборі товаришів стала фатальною.
З іншого боку, будь-яке невдале знайомство — це, у першу чергу, досвід, який, якщо вчасно зупинитися, можна буде застосувати в подальшому житті.
Яскравим прикладом із життя є прем’єр-міністр Сингапуру Лі Куан Ю. На початку своєї кар’єри високопосадовець мав купу олігархів та корупціонерів у своєму близькому оточенні. Він розумів, що далі так продовжуватися не може, тому за декілька днів зумів посадити усіх непорядних особистостей зі свого оточення. Лі Куан Ю завжди казав: “Почніть з того, що посадіть трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, і вони знають за що.” Якби Лі Куан Ю не помилився з вибором друзів, певно, що світ ніколи б не почув цю цитату.
Отже, не помилятися у виборі друзів неможливо. Та головне — навчитися робити правильні висновки з кожної своєї невдачі, бути виваженим та обачним. В такому разі надійні товариші будуть самовільно з’являтися в нашому житті.
Легендарною називають Марусю Чурай. І це справді так. Дівчина з Полтави лишила після себе багато ліричних пісень, які й досі в народі користуються популярністю, зокрема, "Ой не ходи, Грицю". На мою думку, дівчина стала відомою, навіть легендарною, через свої пісні, які із задоволенням співали козаки, вирушаючи в похід. Це, насамперед, стосується пісні "Засвіт встали козаченьки". До речі, дехто співає "засвистали козаченьки", це неправильно; а слово "засвіт" означає "за світла", тобто коли сонце тільки замерехтіло ледь-ледь на небокраї.
Розповідають, що Марусю судили, бо вона за зраду отруїла свого коханого Гриця. Хоча насправді він сам випив отруту, тому що Маруся не простила й відмовилася вийти за нього. Але її популярність серед козаків була настільки великою, що сам Б. Хмельницький звернувся до суду, аби її виправдали. Так воно й сталося. Це було дуже давно, а пісні талановитої дівчини живі й понині.
Объяснение:
Йдучи по довгій життєвій дорозі, ми кожен день зустрічаємо нових, незнайомих нам людей: дехто з них стає нашими друзями, хтось недругами, а інші просто залишаються не поміченими, так і не зумівши схилити чашу терезів нашої довіри на той, чи інший бік. Але як ніколи не помилятися при виборі “категорії” для того, чи іншого незнайомця?
З одного боку, до цього процесу потрібно підходити вкрай серйозно, адже людина, що спершу здалася нам дуже люб’язною та привітною, може стати великою, а іноді й фатальною помилкою.
Яскравим прикладом з української літератури щодо наведеного аргументу є образ Чіпки Варениченка в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Цей твір влучно проелюстрував: як декілька невдалих знайомств можуть перетворити досить успішного селянина у звичайнісінького безхатька. Одного разу Чіпка, сидячи в барі, вирішив потоваришувати з декількома хлопцями: Матнею, Лушнею та Пацюком. Спершу його все влаштовувало, але через деякий час ці пропащі друзі почали підштовхувати головного героя на різноманітні злочини: грабіжи, засади та, навіть, вбивста. Врешті-решт, такі протиправні дії Чіпки привели його до буцигарні, а помилка у виборі товаришів стала фатальною.
З іншого боку, будь-яке невдале знайомство — це, у першу чергу, досвід, який, якщо вчасно зупинитися, можна буде застосувати в подальшому житті.
Яскравим прикладом із життя є прем’єр-міністр Сингапуру Лі Куан Ю. На початку своєї кар’єри високопосадовець мав купу олігархів та корупціонерів у своєму близькому оточенні. Він розумів, що далі так продовжуватися не може, тому за декілька днів зумів посадити усіх непорядних особистостей зі свого оточення. Лі Куан Ю завжди казав: “Почніть з того, що посадіть трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, і вони знають за що.” Якби Лі Куан Ю не помилився з вибором друзів, певно, що світ ніколи б не почув цю цитату.
Отже, не помилятися у виборі друзів неможливо. Та головне — навчитися робити правильні висновки з кожної своєї невдачі, бути виваженим та обачним. В такому разі надійні товариші будуть самовільно з’являтися в нашому житті.
Объяснение: