Для того, щоб люди раділи життю, навчилися бачити красу і цінували кожну мить природа подарувала нам квіти. Ніжні, ароматні, беззахисні і наповнені легкістю тонких пелюсток, квітучі рослини дивляться на нас з клумб і оранжерей, дарують позитивні емоції у будь-яку погоду і пору року. Квіти – це очі природи – фіолетові оксамитові фіалки, сині дзвіночки, блакитні незабудки і маленькі зірочки-ромашки з білими віями піднімають свої голівки до сонця, радіючи теплу і світлу. Кожен раз, коли бачиш горді лілії або царствені троянди, не можеш не дивуватися, наскільки досконалими можуть бути рослини, які вони різні і по-своєму прекрасні: яскравістю кольору, елегантністю бутонів і дивом розпускаються пелюсток. Перші квіти завжди приносять із собою звістку про наближення весни. Тендітні і напівпрозорі пробиваються проліски з-під снігу і настає відлига, ліс оживає від сонячних променів, які грають на галявинах, у садах і городах. Потім з'являються жовті і блакитні крокуси, нагадують своєю формою мініатюрні тюльпани. Вони схожі на перлини, розсипані по чернеющей землі, між камінням і близько старих пнів, де, можливо, переживають зиму буркотливі гноми. Ранньою весною природа нам дарує шматочок яскраво-блакитного неба, коли розцвітають крихітні гіацинти, і скалки сонця, про яке нагадують жовті шапки кульбаб. Білі конвалії, приховані величезними соковито-зеленими листами, з'являються вже на початку травня, і це самі довгоочікувані весняні квіти, букетики яких ми з задоволенням даруємо своїм друзям і близьким людям, коли щасливі і хочемо поділитися гарним настроєм.
Ужгородці мають чим гордитися, бо уже в ХІІ ст. їхнє місто знав увесь цивілізований світ фортецею на Замковій горі. Остання вперше згадується під 903 роком в угорській хроніці, яка описує штурм Ужгородського замку легендарного князя Лаборця кочівниками-уграми вождя Алмоша та його сина Арпада. Побудова оборонної системи була розпочата в період панування романського стилю і завершилася до XVI – XVII ст. – ця остання перебудова і позначила сучасний вигляд фортеці. У 1322 р. угорський король Карл Роберт, з нової династії Анжу, дарує замок магнатській сім’ї Другетів, який належав їй понад 360 років (1322–1691). Древній в’їзний отвір обрамлений у 1598 р. білокамінним ренесансним порталом. У стінах Замкової церкви – першої ужгородської церкви (у 1728 р. її спалила пожежа), – 24 квітня 1646 р. було укладено Ужгородську унію про об’єднання православної церкви на Закарпатті з католицькою церквою. У кінці XVII століття рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, і Ужгородський замок переходить у володіння графа Міклоша Берчені та його дружини-красуні графині Крістіни Чакі, які доклали чимало зусиль для розбудови замку. Із трьох сторін замок оточує сухий рів глибиною до 10 метрів, через який було перекинуто підйомний міст.
Квіти – це очі природи – фіолетові оксамитові фіалки, сині дзвіночки, блакитні незабудки і маленькі зірочки-ромашки з білими віями піднімають свої голівки до сонця, радіючи теплу і світлу. Кожен раз, коли бачиш горді лілії або царствені троянди, не можеш не дивуватися, наскільки досконалими можуть бути рослини, які вони різні і по-своєму прекрасні: яскравістю кольору, елегантністю бутонів і дивом розпускаються пелюсток.
Перші квіти завжди приносять із собою звістку про наближення весни. Тендітні і напівпрозорі пробиваються проліски з-під снігу і настає відлига, ліс оживає від сонячних променів, які грають на галявинах, у садах і городах. Потім з'являються жовті і блакитні крокуси, нагадують своєю формою мініатюрні тюльпани. Вони схожі на перлини, розсипані по чернеющей землі, між камінням і близько старих пнів, де, можливо, переживають зиму буркотливі гноми.
Ранньою весною природа нам дарує шматочок яскраво-блакитного неба, коли розцвітають крихітні гіацинти, і скалки сонця, про яке нагадують жовті шапки кульбаб. Білі конвалії, приховані величезними соковито-зеленими листами, з'являються вже на початку травня, і це самі довгоочікувані весняні квіти, букетики яких ми з задоволенням даруємо своїм друзям і близьким людям, коли щасливі і хочемо поділитися гарним настроєм.