1 Слов’яни — мовні і культурні нащадки стародавнього народу(пояснення значення слова), (кома між частинами складного речння)який ми називаємо індоєвропейцями. Отже,(вставне слово) історію України треба було б починати не з нашої сучасної території, (протиставний слолучник)а звідки-небудь із Малої Азії,(однорідні члени речення) степів Алтаю, північного Причорномор’я чи іншого ареалу, де визначать, нарешті, лінгвісти і археологи прабатьківщину індоєвропейців. Можливий, щоправда,(вставне слово) і дещо інший підхід,(кома між простими частинами) що його один із українських політичних діячів наївно, але виразно визначив фразою: «ми жили тут вічно».(пряма мова) Можна вважати, (кома між простими частинами)що ті, хто тут жив впродовж віків, ну, хоча б з неоліту, і є «ми». Що таке взагалі в історії «ми»? До якої глибини віків,(порівнянння) як далеко в часі правомірно говорити про народипопередники «ми»? Що спільного у тих, хто обробляв українську землю примітивними мотиками тисячі років тому, (кома між простими частинами)з нами — (пояснення, уточнення)сьогоднішніми жителями міст і сіл України? Єдиної для всіх випадків відповіді на це питання немає. Зміна населення може бути повною, (кома між простими частинами)супроводжуватись витісненням або винищенням аборигенів — (пропущене слово) і те, (кома між простими частинами)й інше бувало в історії людства. Вона може бути частковою і супроводжуватись асиміляцією місцевого населення
В нашому класі нещодавно було проведено свято Андрія. До нього ми готувалися заздалегідь. Вивчали вірші, загадки, пісні, танці народні забави. Робили аплікації, щоб прикрасити клас. Написали за батькам, вчителям, учням і друзям.
І ось настав цей довгоочікуваний день. На свято прийшло багато людей. Ми, святково одягнені, розповідали вірші, приказки, танцювали, співали україн-ські пісні. Веселилися самі і веселили глядачів. Але скільки святові не тривати, йому підходить кінець. По задоволених і усміхнених обличчях людей ми зрозуміли, що свято вдалося.
1 Слов’яни — мовні і культурні нащадки стародавнього народу(пояснення значення слова), (кома між частинами складного речння)який ми називаємо індоєвропейцями. Отже,(вставне слово) історію України треба було б починати не з нашої сучасної території, (протиставний слолучник)а звідки-небудь із Малої Азії,(однорідні члени речення) степів Алтаю, північного Причорномор’я чи іншого ареалу, де визначать, нарешті, лінгвісти і археологи прабатьківщину індоєвропейців. Можливий, щоправда,(вставне слово) і дещо інший підхід,(кома між простими частинами) що його один із українських політичних діячів наївно, але виразно визначив фразою: «ми жили тут вічно».(пряма мова) Можна вважати, (кома між простими частинами)що ті, хто тут жив впродовж віків, ну, хоча б з неоліту, і є «ми». Що таке взагалі в історії «ми»? До якої глибини віків,(порівнянння) як далеко в часі правомірно говорити про народипопередники «ми»? Що спільного у тих, хто обробляв українську землю примітивними мотиками тисячі років тому, (кома між простими частинами)з нами — (пояснення, уточнення)сьогоднішніми жителями міст і сіл України? Єдиної для всіх випадків відповіді на це питання немає. Зміна населення може бути повною, (кома між простими частинами)супроводжуватись витісненням або винищенням аборигенів — (пропущене слово) і те, (кома між простими частинами)й інше бувало в історії людства. Вона може бути частковою і супроводжуватись асиміляцією місцевого населення
В нашому класі нещодавно було проведено свято Андрія. До нього ми готувалися заздалегідь. Вивчали вірші, загадки, пісні, танці народні забави. Робили аплікації, щоб прикрасити клас. Написали за батькам, вчителям, учням і друзям.
І ось настав цей довгоочікуваний день. На свято прийшло багато людей. Ми, святково одягнені, розповідали вірші, приказки, танцювали, співали україн-ські пісні. Веселилися самі і веселили глядачів. Але скільки святові не тривати, йому підходить кінець. По задоволених і усміхнених обличчях людей ми зрозуміли, що свято вдалося.