Одного разу, прогулюючись по парку, я натрапила на пересувну художню виставку робіт відомого сучасного художника Василя Климика. Ця виставка розташувалася на улюбленому місці відпочинку мешканців міста і приваблювала увагу багатьох відпочиваючих. Не залишилася байдужою до картин художника і я. Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені. Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�
Українці - дуже щирий, гостинний, доброзичливий, терплячий народ. Багато незгод випало на його долю, але він завжди знаходив сили, щоб подолати їх. А що було б, якби всі українці були як одна сім'я? Мабуть, тоді наша країна була б міцною, згуртованою, розвиненою, стояла б на одному рівні з передовими європейськими державами. Кожен українець турбувався б про стабільність своєї Батьківщини, адже в сім'ї кожен піклується про добробут всієї ї родини. Покращали б умови життя. В країні не було б жебраків, безхатченків, українці не виїздили б за кордон в пошуках роботи. Всі б працювали для розвитку своєї країни, бо кожен відчував підтримку іншого. Стало б чистіше навколишнє середовище. Ми б забули про екологічні проблеми, перестали хворіти, більше посміхались один одному. Отже, якби українці були як одна сім'я, то наша країна стала б країною-садом.
Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені.
Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�
долю, але він завжди знаходив сили, щоб подолати їх.
А що було б, якби всі українці були як одна сім'я? Мабуть, тоді наша країна була б міцною,
згуртованою, розвиненою, стояла б на одному рівні з передовими європейськими державами.
Кожен українець турбувався б про стабільність своєї Батьківщини, адже в сім'ї кожен піклується про добробут всієї ї родини.
Покращали б умови життя. В країні не було б жебраків, безхатченків, українці не виїздили б за кордон в пошуках роботи. Всі б працювали для розвитку своєї країни, бо кожен відчував підтримку іншого.
Стало б чистіше навколишнє середовище. Ми б забули про екологічні проблеми, перестали хворіти, більше посміхались один одному.
Отже, якби українці були як одна сім'я, то наша країна стала б країною-садом.