Диктант Острів Хортиця «Русини досягають острова, названого Георгієм, і на цьому місці роблять жертвоприношення», —зазначав у Х столітті візантійський імператор Костянтин Багрянородний. Це була перша письмова згадка про найбільший річковий острів
Європи. Тоді Дніпром проходив шлях «з варягів у греки»,пропливаючи яким іноземці могли бачити легендарну Хортицю.
На цій землі київські князі схрещували мечі в боях з половцями та татарами. А ще кажуть, що саме на Хортиці зародилося
Козацтво. Адже, як свідчать документи, козацьке поселення було засновано тут у 1556 році. Цьому сприяв Дмитро Вишневецький. На острові Мала Хортиця, який пізніше назвуть островом Байди, він побудував справжню фортецю.
Нині Хортиця — місце козацької слави, де детально відтворено побут запорожців, передано атмосферу їхнього життя.
Унікальний острів-музей— це узагальнений образ козацької столиці, у якому представлено основні будівлі Січі, а саме:церква,курені, будинок кошового отамана, канцелярія, військові скарбнички та школа.
Острів Хортиця зберігає не тільки історичні пам'ятки, а й славиться унікальною природою. Тут ростуть декілька багатовікових дубів, а також водяться ондатри, лисиці, зайці, куниці й
навіть лосі.
Ми всі з нетерпінням чекаємо шкільних канікул протягом навчального року. Існують чотири основних види шкільнихканікул: зимові, весняні, літні та осінні. Найбільш тривалі канікули припадають на літній час і тривають три місяці. Зимові канікули тривають майже два тижні. Навесні і восени канікули тривають всього тиждень. Це не довгий термін, але я завжди насолоджуюся своїми канікулами і намагаюся провести їх весело. Ці весняні канікули були повні позитивних емоцій. Спочатку мої батьки хотіли поїхати в теплі краї і взяти мене з собою, але потім передумали. Мій дядько, який живе в Новокузнецьку, запросив нас до себе, і батьки із задоволенням погодилися. Це далеко від Москви, але в результаті ми не пошкодували. Щоб заощадити час, тато запропонував дістатися туди на літаку. Політ тривав близько чотирьох годин. У той же день, як ми прибули, мій дядько показав нам місцеві визначні пам’ятки. Мушу визнати, що місто досить гарний. Ми бачили Преображенський собор і пам’ятник Суворову. Коли ми повернулися, дружина мого дядька, тітка Зоя, приготувала для нас смачну вечерю, що складається з рисового плову. На десерт були солодкі пироги з чаєм. Проводячи час у Новокузнецьку, я дізнався, що багато видатних людей жили і працювали в цьому місті. Наприклад, відомий поет Бардін, дослідник Сибіру співачка і актриса Олена Камбурова, радянський футболіст Зінченко. Я зрадів, дізнавшись, що в Новокузнецьку є своя команда з хокею і одна з кращих регбі ліг в Росії. Шкода, що ми не могли залишитися там подовше, принаймні, ще на один тиждень, адже незабаром нам довелося повернутися додому. Мої весняні канікули закінчилися, а з понеділка почалася школа.
Сьогодні шанування старшого покоління, на превеликий жаль, не є популярним чи модним. Я вважаю, що це одна з головних проблем сучасної України. Багато художніх творів вчать нас шанобливому ставленню до старшого покоління, повазі до пращурів, але чомусь сьогодні скрізь ми бачимо зворотнє, неповагу і зневажання.
Шанування старості в основі своїй має повагу та уважність до людини, її потреб, віку та того факту, що завдячуючи їй ми маємо наше сьогодення.
Шанування до людини народжується в родині, плекається в школі та знаходить свою реалізацію в суспільних відносинах. На жаль, сьогодні в дуже невеликому числі українських родин вчать дітей, як шанобливо ставитися до старших людей. Сучасне телебачення зовсім ігнорує цю потребу в вихованні у молодого покоління шанування до старших людей. Коли подивишся, як поводяться у транспорті, в чергах зі старими людьми, то стає соромно за українців, за націю з віковими традиціями і культурою.
На жаль, ставлення держави до старшого покоління також показує їх повну зневагу цими дорогоцінними людьми. І поки держава не навчиться шанувати старість, ще довго нам прийдеться вчитись на власних помилках.
Я проти існуючої в суспільстві думки про те, що стара людина - неповноцінна. Бо старіє тільки тіло, а душа завжди молода. Я вважаю, що треба більше звертатись до людей похилого віку, вони наймудріші люди нашого суспільства. Треба створити клуби для людей похилого віку, дати їм заняття по душі, допомагати їм щоденно.
Вікова мудрість вчить,"що посієш, то і пожнеш". І тому наше сьогодняшнє ставлення до старшого покоління готує нашу старість. Якщо ми шануємо старість, наші діти будуть шанувати нас. І не треба потім на когось нарікати, бо тільки шанування народжує шану і повагу.
Зрештою, все повинно змінитись. Повага і шана повинні повернутись в наші родини, на нашу землю, бо без цього ми ніколи не будемо гідними свого краю, своїх пращурів, величного майбутнього.